Розділ XXXIV САМОРОБНИЙ КУХОЛЬ

САМОРОБНИЙ КУХОЛЬ

Хоч я й знав, що все це сон і ніякий краб не міг лізти по моїй руці, я все-таки не міг позбутися враження, ніби по мені справді щось повзло. Я все ще відчував на руці і на голих грудях ніби сверблячку, яку викликають лише кігті маленької тваринки. І тому мене не покидала думка, що по моєму тілу щось повзло.

Я був так переконаний у цьому, що, прокинувшись, машинально простягнув руку і обмацав свою постіль і всі куточки, сподіваючись спіймати якусь живу істоту.

Напівсонний, я все ще думав, що це краб, та коли опам'ятався, то збагнув безглуздя такого припущення, — звідки б він тут взявся? А втім, чому ж пі? Краб теж міг опинитись у трюмі, — або випадково потрапивши на корабель разом з баластом, або навмисне принесений кимось із матросів для розваги, а потім випущений напризволяще. Краб міг сховатися в численних закутках трюму і знаходити поживу в трюмній воді або в смітті. А може, краби, як хамелеони,[22] здатні живитися повітрям?

Кілька хвилин я вірив цьому, але потім, добре усе обміркувавши, відкинув це припущення. Ні, краби могли привидітись мені тільки уві сні. Якби не сон, я, мабуть, ніколи б і не подумав про них. Це був не краб, інакше я спіймав би його, — адже я одразу ж обмацав усю свою постіль, усі закутки і нічого не знайшов. У мою комірчину вели тільки дві щілини, через які міг пролізти і втекти великий краб. Але ж ці місця я обмацав тієї ж хвилини, як прокинувся. Такий повільний мандрівник, як краб, не втік би крізь них так швидко. Ні, краба тут не могло бути. І все-таки щось тут було, щось лазило по мені. Я був певен цього.

Якийсь час я ще лежав і думав про свій сон, але неприємне почуття незабаром зникло. Цілком природно, що мені приснилось саме те, над чим я невпинно думав, поки лютувала буря.

Обмацавши свого годинника, я побачив, що проспав більше, ніж звичайно. Мій сон тривав мало не шістнадцять годин! Це був наслідок тривалого безсоння і морської хвороби. Поки був шторм, я пі на хвилину не стуляв очей.

Я давно не відчував такого нестерпного голоду, як зараз, і тому не стримався від спокуси з'їсти більше, ніж дозволяли мої розрахунки. Я знищив аж чотири дорогоцінних галети. Мені колись казали, що морська хвороба викликає сильний апетит. Тепер я сам переконався в цьому, бо відчував, що здатний поглинути увесь свій запас і що ті чотири галети були мені, як собаці муха. І лише страх лишитись без харчів утримав мене від того, щоб не з'їсти втроє більше.

Спрага теж мучила мене, і я випив води значно більше належної норми. Але воду я витрачав не так ощадливо, сподіваючись, що її вистачить до кіпця подорожі. Правда, одна обставина непокоїла мене. П'ючи, я щоразу розливав багато води даремно. До того ж пив я просто з отвору в бочці, а це було незручно. Не встигав я витягти чіпок, як з бочки виривався струмінь води, і я похапцем припадав до нього. Та вода забивала мені подих, і я не міг пити, не відриваючи рота від отвору, а коли, ледь дихаючи, нарешті примудрявся заткнути чіпок, то обличчя й одежа, постіль і речі навколо були залляті водою. Якби в мене; був якийсь посуд — кухоль чи щось подібне!

Мені спало на думку використати для цього один з своїх черевиків, які так чи інакше були мені непотрібні. Але таке застосування взуття викликало в мене огиду. Раніш, коли ще бочка була не просвердлена, я, не вагаючись, випив би і з черевика і з чого завгодно, та зараз, коли у мене води вдосталь, становище змінилось. Зрештою, я ж можу добре вимити черевик. Краще витратити трохи води, щоб вимити один черевик, аніж втрачати велику кількість дорогоцінної рідини щоразу, коли п'єш.

Я вже збирався здійснити цей намір, коли в мене виникла значно краща думка, а саме — зробити посуд з шматка сукна. З усіх поглядів це було краще. Я помітив, що це сукно не промокає — принаймні та вода, що проливалася з бочки, не проходила наскрізь, і мені щоразу доводилось струшувати її. Значить, клаптик сукна, згорнутий у вигляді лійки, цілком годиться для моєї мети. Отож, я вирішив зробити такий посуд.