Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Уп’ять пiднялась колотнеча... З крiпакiв правили викупнi. Крiпаки не хотiли платити. Давай їх худiбчину цiнувати та спродувати... Купив Чiпка в одного корову; хотiв ще коня завести, – та не знайшов до вподоби...

Яке життя, таке й товариство. Зажив тепер Чiпка з Грицьком душа в душу. Удвох часом на роботу йдуть, удвох i додому вертаються. Пiд недiлю – або Чiпка в Грицька з матiр’ю, або Грицько в Чiпки з Христею. Забув Грицько й про той вiхоть, що Чiпка був кинув... Та чи до того тепер Христi, коли в неї мала дитинка на руках?..

Христя вподобала Мотрю. «Вона така добра, така добра, як рiдна мати!» – хвалиться чоловiковi. I часто Христя пiд свято приходить до Мотрi побалакати, розважитись. Мотря й собi навiдувала не вряди-годи Христю. Як же тiй треба було на цiлий день виходити на роботу з дому, Мотря доглядала її сина Василька.

– Чому ви, матусю, свого Чiпки не ожените? – раз запитала Христя в Мотрi.

– Хiба б же я, дочко, не оженила його? Казала вже скiльки – не хоче!

– Видно, в його хтось на душi є, – та, мабуть, не посмiє сказати.

– Хто його знає. Не каже. А менi вже обридло на його бурлацьке життя дивитись! Що йому, то йому б – жiнка розважила... А то таки й менi. Вже стара, пiдтопталася, – все б таки невiстка перемiнила. Казала йому, – вказувала на вас... – «Он, кажу, бач: побралися люди, та й живуть щасливо. Чому б тобi не одружитись?..» Так i слухати не хоче... – Мотря важко зiтхнула.

– I чому я тепер, матусю, не дiвка, – смiється Христя. – От би вашому синовi й пара була!..

– I, вже, дочко! Йому, мабуть, нiяка жiнка не вгодить... тим вiн i не жениться.

Грицько й собi раз, побачивши сумного Чiпку, обiзвався:

– Чому ти, Чiпко, не одружишся?

– Хiба воно краще?

– Авжеж, краще. Жiнка привiтає, порадить, розважить...

– Кий бiс! – глухо одмовив Чiпка, та засумував ще дужче. Вiн бачив сам усе те добре. Вiн бачив Грицькове щастя... Та воно його не грiло, а ще бiльше жалю завдавало. Вiн дедалi робився усе смутнiший та смутнiший; став часто пропадати на цiлу нiч...

Жде Мотря, не дiждеться... «Мабуть, пiшов кудись погуляти, – та щоб мої очi не бачили, уха не чули... Сказано: парубок!.. А, може, назнав кого...» Подумав вона так сама собi, поголубить у серцi надiю – i безпечно лягає спати. Не хвалиться про те нiкому, навiть i Христi. Не питає й Чiпки.

Раз зважилась. Прийшов Чiпка вже свiтом, зовсiм розвиднилось. Сумний, блiдий, грiзний...

– Де ти, сину, ходиш? – питає Мотря, глядячи на його.

– Там немає, де був! – понуро одказав Чiпка й вийшов з хати по хазяйству...

Мотря тiльки плечима здвигнула. Чи не з повiйцею, бува, якою спiзнався, та соромно признатись?..

А кругом Пiсок тiльки й чутки, що про лихi вчинки... Там у Крутому Яру нiмця-управителя пiдголено; на Побиванцi жида, як липку, обiдрано; там до в Красногорцi добивалося, та одiгнали; в Байрацькiм лiсi знайшли бiля дерева докупи зв’язаних i з черницею – i щось багато грошей недолiчуються; а от у Розбишакiвцi церкву обiкрадено... Гоготить про все це чутка, гуде, як у дзвони дзвонить, i далеко-далеко навкруги розходиться... Скрiзь пiднявся струс; кожен, лягаючи, просив бога, щоб цiлому встати.