Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

– Спина, мов печена, болить, – жалiвся Чiпка. – Скажено били!..

– Бодай їх лиха та нещаслива година побила, як вони так знущаються над людьми!..

– Чули ми. Чiпко, – вмiшалася баба, – чули, аж сюди до нас крики доходили... Так, немов мерцi з домовини, тiльки: – о-о-ох!.. о-о-ох!.. – стогнали...

– Вони, мабуть, тебе до живого побили? – знову питає Мотря.

– Та є всього...

Мотря скривилася, мовчала.

– Чи ти ж хоч сорочку перемiнив, чи, мабуть, у тебе й сорочки катмає? – трохи згодом питав мати.

– Нi, є... та не перемiняв.

– Чому ж ти не скинув?.. Воно ж попристає, поприсихає, поздираєш, ятритиметься... гiрше буде!

– Присхне!

– О, бодай тебе! – усмiхнулася баба. – Присхне!! Сiдай, чого ти стоїш?

Чiпка сiв поруч з матiр’ю. Мотря дивилася на його та трохи не плакала.

Дiвчина, бабина онука, стоячи коло печi спиною до вогню, сумно поглядала то на сина, то на матiр, то на свою бабу й кусала нiготь другого пальця на лiвiй руцi...

– Де ж ми, сину, житимемо? – геть уже по розмовi запитує Мотря.

– Доживайте вже, мамо, зими в баби, я заплачу, що там баба скажуть...

– Бог з тобою, Чiпко, з твоєю платою! Нащо менi твоя плата? Хiба Мотря в мене хату пересяде, чи переляже, як перезимує?.. Хай зимує. А ти, сину, розстарайся на грошi, та полагодиш свою хату, та по зеленiй веснi, по теплiй годинi й перейдете на нове хазяйство!

– Спасибi вам, бабо, за вашу ласку, – дякує Чiпка, кланяючись. – Так, мабуть, я оце й зроблю: пiду та й наймуся в винницi до весни...

– Не йди туди, сину, – перебила його Мотря: – не наймайся в жида-нехриста!.. Вони твоє добро перевели... Стань краще де в тiк та зароби хлiба. Дiждемо весни, – треба щось їсти... А може, де поля роздобудемо, – буде чим засiяти...

– Добре, мамо... Стану в току. Там у Крутоярськiй економiї, кажуть, багато хлiба зосталося... Казали, що нiмець либонь наймає: хто хоче, – за грошi, а то – з коробки... То я, мабуть, стану тепер за хлiб. А там, як зароблю, – тодi й за грошi...

– Добре... Хоч i так зроби, сину.