Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

– По полтинику од сотнi дощок! – кричав хазяїн з плоту. Народ бiг туди.

– По три семигривеники! – кричав з другого – i народ, як хвиля, кидав цей плот, перебiгав до другого.

– По карбованцю день! – кричали з судна.

– По карбованцю з четвертаком!.. По пiвтора!

Усяк викрикував свою цiну, усяк бiгав, як несамовитий, од одного судна до другого, де бiльше давали; од плоту до плоту... Сторгувавшись в цiнi, робiтники злазили на плот або на берлину, виймали звiдти усячину, i нерiдко, по пояс у водi, виносили на головах дошки, бочонки, качали на вiрьовках сороковi бочки.

Став i Грицько, до одного плоту. За день – мало не три карбованцi заробив.

«Еге! – подумав вiн, – та це мiсяць отакої роботи, то й багатирем станеш?»

Оже – ба! Раз – така робота не щодня i трапляється, а вдруге – з кожним днем мiняється й плата за роботу: то бiльшає, як багато товару присуне; то меншав, коли двi чи три берлини... Одначе плата за день нiколи не падала вiд карбованця; зате бiльшала iнодi й до п’яти. Все-таки далеко кориснiше косовицi!

Грицько радiв, дякував у душi порадникiв. А робив – як той вiл, цiлий день; спав на голiй землi або на колоддях; уставав тiльки що на свiт благословилося та знову за роботу брався; навiть мало що й їв, та й то все на ходу: пильнував, надолужав, як би бiльше заробити!

Пiзньої осенi, як уже плоти перестали пригонити, а барки та судна коли-не-коли приходили, роботи треба було дожидати днями, а не часами, Грицько полiчив свої, баришi: двi сотнi з лишкою лежало в його в кишенi!

Грицько радiв, як мала дитина. Тепер його надiя, що, як виходив на заробiтки, ще тiльки мрiлася, стала виразнiше виступати перед очима: i город з садком, i нова тепла хата мов уже лежала в його в кишенi...

«Воно б таке, що й додому час», – подумав Грицько, та зима застукала.

– Якi тут у вас заробiтки зимою? – питав вiн знайомих херсонцiв.

– Очерети косити, – раяли тi. Пiшов Грицько очерети косити.

– Все ж таки хоч на тi грошi проживу та одягнуся, а весна настане – зараз i потягну в Пiски!

Минула зима; наступила весна. Знову закипiла робота то на пристанi, то в полi.

Залишив Грицько думку вернутись повеснi додому: одiклав на осiнь. «А може, тимчасом хто надiйде з своїх, то тодi вже разом!». Грицько не помилився: прийшли весною пiщани; розпитують, як, що до чого; розказують за Пiски – хто оженився, хто замiж пiшов, хто вмер; розказують, як трохи крiпакам позначилося неволi, якi податки...

– А Чiпка як зажив, коли б ти знав, Грицьку! – хваляться йому.

– А ще не одружився?

– Ще. Та дурний буде, як не ожениться... Мати щодня гризе голову; так усе одкладав та й одкладає; немає, каже, по менi пари!