І досі воно перед моїми очима, те незграбне будування з соснових дощок та обаполів – народний театр… Довго після того стояло воно із забитими дверима, чорне од дощів, сумне. Вільха, кущі бузини щільно тулились до його, по стінах вився дикий хміль; бур'яном, глухою кропивою стежки позаростали, завелися сичі, плакали ночами. Люди навіть удень минали його, розповідали страшне. Казали, хоч би хто-небудь, добра душа, спалив оту озію. Ідеш мимо, то аж на серці холоне…
А про те, що зчинилось на тому меду в селі Ярках на Другу пречисту, далеко прогула луна.
Вся в золоті сяяла на цвинтарі липа. Саме жовкло тоді на дереві листя.
Увіходимо.
В церкві людей – тиск. Хор свіжих, нагуляних за літо голосів співає бадьоро, шумко, хоч і не завсіди влад. Пригинаючись і ховаючись за чужими плечима, стояла між співаками й Тетяна – вигляд суворий, замкнений, навіть ворожий до людей. Пригнічена, забута…
Кінчали службу.
В церкві стало урочисто, тихо.
Співаки заворушились, захвилювалися, готуючись до концерту. Забринів по церкві камертон. Густо загули баси:
– «Утоли болізні…»
За басами – тенори; далі крадькома увійшло сопрано, вибралося над усіма і раптово згори, з-під церковних верхів, сипнуло на людей дощем гарячих іскор: «…многовоздихающия душі моєя…».
По церкві пішов шелест:
– Хто се? Це тая сама?…
– Де вона, де?
– Ото в білій хустині? А змарніла як! Глянь!
– Цитьте!
Замовкли.
Мов густий росяний сад перед сонцем, натовп засвітився людськими очима. В церкві виднішало, ясніло, ніби відтуляли в ній вікна. А лице Тетяни вже сяяло, як свічка, лице живе, наївне, скорботою натхнене, з тими великими, ймовірними очима, що про їх люди говорити мусять.
– «Ти бо чоловіком болізні одгониши і скорбі грішних розрішаєши». – Руки вгору, очі стрілою в небо – криком пронеслося по церкві, жива туга гострою колючкою встромилась людям в груди: – «…Ско-о-рбі розрішаєши…»
Здалося, скрізь із ветхих церковних стін посипався порох. Кам'яні лики святих злякано одлетіли кудись далеко-далеко; здивовані, стурбовані слухають цю живу, невтриману, з грішного світу скорботу, що вперше закричала тут поміж мертвими стінами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Талант » автора Васильченко Степан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XIII“ на сторінці 1. Приємного читання.