Розділ «XIII»

З другого боку:

– Чужа, бачте, дитина, та ще й сирота – то воно й не жаль.

– Молоде, дурне – що йому: побіжить та з того жалю й заподіє собі щось: кому буде гріх?

О. Василь вертиться на місці, злодійкувато лупає очима:

– Нічого їй не станеться – вернеться.

– Та добре ж то, як вернеться, а як…

До гурту бігла Гнатиха.

Зразу попа забули, всі до неї:

– Ну що, немає?

Бліда. Важко дихає:

– …Скриня одімкнена, вся її дівизна, книжки, папери – все порозкидано, а її немає. До криниці бігала, до ставу – не знайшла.

Ламає руки, благає, плаче.

– Ой, рятуйте, люди, бо вже ж вона одно надумала.

Примовкли.

– Шукай її тепер, коли їй одна дорога, а за нею десять…

Дід – високий, суворий:

– Та нас же таки мир. Одне туди, друге туди, по селу, поза селом, може, хтось-таки та знайде. А нумо, люди!… Треба ж якось.

З гурту хтось крикнув:

– А цитьте. Зашуміли:

– Що таке? Що таке?