Розділ «ОПОВІДАННЯ СЬОМЕ (РОКИ 1776-1828). ШУКАННЯ СТРАЧЕНОЇ ВОЛІ»

Зо дна моря виринаючи,

Гомоніли запорожці,

Та й по Січі походжаючи:

«А що будем, брати, робити,

А що будем починати?

А чи будем на Русь іти,

Чи будемо у турчина проживати?»

– А чом же нам на Русь іти?

Вже ж нам, браття, з родиною

Та й до віку не видатися!

Справді, де б старі, одинокі діди знайшли б собі притулок на Україні, коли батьки їхні давно вже були на тім світі, брати ж і сестри або так само повмирали, або були вже немічними? Не таке було становище молодших запорожців, пізніших втікачів з України. Більшість з них покинула в рідному краї жінок та дітей, і надія на нове спільне з ними життя не могла не манити втікачів назад, на Україну.

Скінчилося на тому, що якась частина запорожців разом з архімандритом Філаретом і старшиною Чорнявським виїхала з Січі в Одесу. Російський уряд зустрів Філарета прихильно і наділив його золотим наперсним хрестом, доля ж запорожців невідома – більшість їх розійшлася на заробітки.

А тим часом на Січ прибув другий архімандрит з Афона, бувший кошовий отаман Мороз. Почувши, що починається війна, Семен Мороз не всидів у монастирі і, скинувши з себе митру, знову надів запорозьку шапку та почепив до боку шаблю.

Запорозький Кіш, за наказом султана, вирядив на грецьку війну полк запорожців, а наказним отаманом у той похід призначив Семена Мороза. Є деякі відомості про те, що запорожці брали участь в облозі Місолонги, але доля їхня була дуже нещаслива. Коли запорожці вже верталися з Греції у Стамбул морем, то турецький корабель, на котрому було 600 запорожців і сам Мороз, греки потопили вибухом, і всі козаки, за винятком дуже небагатьох, загинули у морі.

На все запорозьке товариство те нещастя зробило надзвичайне враження, бо вони зрозуміли його, як Божу кару за пролиття християнської крові.

Року 1825 кошовим отаманом за Дунаєм був Василь Чернюга, а 1826 та 1827 Василь Незамаївський. При останньому кошовому австрійський консул у Галаці передав на Кіш листа од російського коменданта в Ізмаїлі Тучкова. Той комендант повідомляв, що наближається війна Росії з Туреччиною, що російське військо зараз же перекинеться на турецький бік Дунаю, і через те запорожцям треба заздалегідь подбати про свою долю і передатись на російський бік.

Становище запорожців справді було ніякове. Вже дві попередні війни показали, що турки не можуть встояти проти Росії. Можливо було побоюватись, що Росія забере ті землі, де сиділи запорожці, і їм доведеться переселятись кудись далеко у Туреччину, де не буде вже ніяких зв'язків з Україною. Незважаючи на те, старий дніпровський січовик Незамаївський не згодився на пропозицію російського уряду. Спиняла його головним чином турбота про долю, яка чекала всіх втікачів з російської сторони, і про тих земляків, котрі жили слободами і не мали можливості переїхати на російську сторону разом з козаками.

«Не я на Дунай козацтво заводив, – говорив Незамаївський, – не я й виводити буду». А тим часом, сподіваючись скрутного становища війська, він, покладаючись на свою старість, на Покрову року 1827 зрікся наново бути кошовим.

Останній кошовий отаман Йосип Бондар (Гладкий)

Треба гадати, що охочих брати булаву кошового під такий час було небагато, і козацтво довго сперечалося, кого настановити кошовим. Почувши про такий нелад на Січі, підняли голос селяни і почали галасувати, що хочуть мати кошовим Йосипа Бондаря. Той Бондар, а по-письменному Гладкий, був родом з козаків Золотоноського повіту Полтавської губернії. Біля року 1820 він, покинувши свою сім'ю, пішов у Одесу на заробітки і там вчинив щось таке, що примусило його втекти на Дунай до запорожців. Приписавшись на Січі у Платнирівський курінь під прізвищем Бондаря, він брав участь у війні турків з греками, а 1827 року був отаманом Платнирівського куреня. Які зв'язки мав Гладкий з задунайськими селянами і з яких причин вони хотіли мати кошовим отаманом саме того, хто через півроку віддав їх на поталу туркам, – невідомо, але треба гадати, що Гладкий був людиною хитрою й потайною, що, незважаючи на недовгий час свого пробування на Січі, зумів запобігти ласки на Коші і по селах.