Розділ «Додаток до оповідань про славне Військо Запорозьке Низове»

Хоч з часів зруйнування Запорозької Січі на Дніпрі минає скоро 150 років, а з часів зруйнування останньої – Задунайської Січі скоро мине 100 років, а згадки про запорожців ще живуть навіть між простим неписьменним народом України та Добруджі. Згадки ті підтримуються трьома засобами: 1) народними думами та піснями, з котрих деякі ще й у наші часи можна почути од небагатьох уже по своїй кількості українських сліпців-кобзарів; 2) малюнками народного малярства; 3) оповіданнями старих людей.

Щодо першого засобу – народних дум та пісень, то з тої частини скарбу їх, що збереглася до наших часів, я вмістив у свої оповідання досить численні зразки і дум, і пісень, з котрих досить добре можна уявити собі, як дивився неписьменний люд на козацтво і на ті події, котрі мали зв'язок з козацтвом; через це спинятись на цьому засобі підтримування народної пам'яті про запорожців я вже не буду.

Народні українські художники, треба гадати, придбали для нащадків великий скарб картин на історичні події, та, на жаль, татарські наскоки на Україну та Велика Руїна її і «Згін» 1768 року майже нічого не лишили нам з того скарбу. Малюнки на теми козацького та гайдамацького життя ми маємо лише пізніших часів XVIII та XIX віків, коли через обставини життя образ козака-лицаря вже перетворювався на образ гайдамаки. Запорозький козак на таких малюнках, на всіх майже без винятку варіантах, малюється з бандурою у руках, а коли на картині декілька козаків, то хоч один з них буде з бандурою. Здається, що, за народною памяттю, вільне козацьке життя в степах та дібровах навіки сполучене з піснею під жалісні згуки бандури.

Під усякою картиною народного маляра обов'язково писалось коротенько про вдачу та звичаї того козака, котрий був намальований, коли ж на картині було декілька козаків, то під всяким з них на самій картині писалося, що він робить. От, наприклад, намальовано на одній картині молодого запорожця з бандурою у руках і з люлькою у роті; сидить він під деревом серед степу, а навкруг нього розкладене й розвішане по дереву все, що потрібно козакові у поході, і навіть ложка; підписано так:

Їхав козак полем та й отакувався,

Сів під зеленим дубом та й розперезався:

«Гей, як мені душно!

Я козак Бардадим, куди гляну – степ, як дим!

Гей, шкода ж мені великая молодому,

Що як доведеться в степу помирати,

То нікому буде козацькі кості мої поховати:

Татарин боїться, а лях не приступе,

Хіба прийде лютий звір та в байрак поцупе.

А я того не боюся – горілки напюся,

В бандуру заграю, з товаришем погуляю.

Гей, я, козак, був змолоду добряка,

Що не лишав у Польщі ні жида, ні ляха,

Там-то ми гуляли – ляхів оббирали.

Під другою, майже такою самою картиною, напис інший, а саме: