Розділ «ОПОВІДАННЯ СЬОМЕ (РОКИ 1776-1828). ШУКАННЯ СТРАЧЕНОЇ ВОЛІ»

Після руїни

Як розказав я у шостому оповіданні, Запорозька Січ була зруйнована, і Військо Запорозьке указом цариці Катерини від 3 серпня 1775 року було скасоване назавжди.

Проте ця славна лицарська громада, що більше трьох віків заступала Польщу, Україну й Московщину од татар, ще не хотіла помирати. Дуже ще міцно держались між запорозьким товариством лицарські традиції й перекази про минулу славу Війська та про ту користь, котру мала Росія у війнах од Війська Запорозького. Через те запорожці не вірили тому, щоб надалі у боротьбі з Туреччиною Росія справлялася без них. Вони були певні, що колись російський уряд покличе їх назад, і, мандруючи у далеку чужину, співали:

Ой, не гаразд запорожці,

Не гаразд вчинили:

Степ широкий, край веселий

Та й занапастили!

Наступає чорна хмара

І дощик із неба:

Зруйнували Запорожжя,

Буде колись треба!

Ой, чи гаразд, чи не гаразд,

Нічого робити!

Буде добре запорожцям

І під турком жити!

Всі історичні джерела сходяться на тому, що року 1775 з Запорожжя вийшло у турецькі землі біля 5000 запорозьких козаків. Але щоб підняти таку кількість козаків та ще з припасом харчовим, треба було не менш як 100-120 морських чайок, а такої кількості їх Військо Запорозьке не мало за весь час існування Нової Січі, після останньої ж турецької війни їх лишилося у Війську ледве два-три десятки. Через те з певністю треба гадати, що запорожці перейшли у турецькі землі не тільки байдаками, як каже д. Скальковський в історії Нової Січі, а й суходолом. Є відомості, що ікону св. січової Покрови перенесли на Дунай не ті запорожці, що пішли водою під проводом Андрія Ляха, а ті, що йшли під проводом Бахмета суходолом. Так само й народні пісні згадують про мандрування запорожців не тільки «через море дубами», а й суходолом понад лиманами.

Ой, ішли наші славні запорожці

Та понад Бугом-рікою,

Ой, широкою та глибокою,