Розділ «ОПОВІДАННЯ СЬОМЕ (РОКИ 1776-1828). ШУКАННЯ СТРАЧЕНОЇ ВОЛІ»

Ми не будемо торкатись розселення чорноморців на нових землях, бо відомості про те належать вже не до історії Війська Запорозького, а до історії козачого війська Чорноморського. Для нас більш цікаво простежити, як запорозький військовий устрій перетворився в устрій Чорноморського козачого війська.

Найбільш тяжка руїна запорозькій регулі вийшла од тих самих людей, котрі двадцять років клопотались над поновленням Війська Запорозького. У січні 1794 року Чепіга, Головатий та військовий писар Котляревський видали й оголосили уклад Чорноморського війська під назвою «Порядокъ общей пользы». Зроблено те було без обмірковування нового укладу на козацькій раді і навіть без відома й бажання козаків. Затверджені на своїх посадах владою Великого гетьмана Потьомкіна, підвищені російськими чинами та обдаровані званням кавалерів, привідці Чорноморських козаків вже не хотіли радитись з товариством, маючи його за щось нижче од себе, і ще більше не хотіли мати під своєю діяльністю контролю й з боку військової ради.

У виданому зазначеним тріумвіратом «Порядке общей пользы» зовсім не згадано про військову раду, так неначе її ніколи й не було на Запорожжі. Така одміна цілком стосувалася до поглядів російського уряду, котрий ще з часів царя Олексія Михайловича неприхильнo дивився на існування у запорожців військової ради, і через те, можливо, що Головатий своїм «Порядкомъ общей пользы» скасував військову раду через домагання того з боку вищого російського уряду.

Далі той саме «Порядокъ» забезпечив військовій старшині, «яко вождямъ наставниками», право на «вЪчное спокойное владЪнiе» землями, себто затвердив приватну власність на тій землі, котра по царській грамоті була призначена всьому Війську. Зрозуміло, що з цього почався поділ чорноморців на панів та козаків, як повелося з часів Мазепи й на Україні. Ті пани, або старшина, почали добиватися російських армійських чинів, а чимало їх вже й мали такі чини ще за часів турецької війни – із того пішов поділ козацтва, як у регулярному російському війську, на офіцерів та нижніх чинів. Зрозуміло, що про запорозьке товариство при таких обставинах вже годі було й згадувати.

Нарешті, порушена була запорозька регула щодо жіноцтва. Січі, або Коша, на Кубані вже не було. Катеринодар, у котрому жила козацька сірома, не був Січчю, а був городом, у котрому жило й жіноцтво. Та й взагалі сірома, котрої прибуло на Кубань біля 6000 душ, хутко почала зменшуватись у своїй кількості, почасти вимираючи, почасти женячись. Про останнє, себто про одруження, дуже дбав тепер військовий уряд, бо навіть у «Порядке общей пользы» на окружні правління накидався обов'язок:

«Для распространенія семейственнаго житія холостыхъ ко женитьбе побуждать». Сімейні податки, зрозуміло, зробили великий вплив на склад козацького життя, хоч, на нашу думку, менший, ніж перші три причини.

Таким чином, дякуючи «Порядку общей пользы», на Чорномор'ї через кілька років од запорозьких звичаїв лишились самі згадки.

Тільки один раз запорозька сірома раніше, ніж повимирати або занепасти душею, захвилювалась і зробила спробу підняти з домовини стародавні запорозькі звичаї. Ця хвилина відома в історії під назвою «Персидського бунту».

В липні року 1794 два полки чорноморських вершників під бунчуком самого кошового отамана, старого Харка Чепіги, були вислані у Польщу, де, між іншим, брали участь у штурмі Праги та Варшави. Не вспіли вони в останні дні року 1795 повернутися з далекого походу у Катеринодар, як у лютому року 1796 кошовому знову наказано було два полки одбірних козаків вирядити в Астрахань для війни з персами.

Полки ті повів військовий суддя Головатий. Увесь похід перський склався невдало. Вже в Астрахані чорноморці од незвичного повітря почали хворіти, коли ж їх перевезли морем у Баку, то хвороби між козаками дуже збільшились, і вони почали мерти. З того хворіння козаки занепали духом, а тут ще й війна тяглася дуже нудно, бо ніяких боїв не було, а замість того козаків примушували до всяких тяжких робіт. Незадоволені козаки почали тікати. Але куди було тікати з такої далекої сторони?

Почули чорноморці, що у грузинського царя є вільні козаки – 800 душ з кошовим отаманом Розтрьопою – і що цар Грузії платить тим козакам добре жалування; тієї чутки було досить, щоб козаки з околиць Баку почали тікати понад річкою Курою у Грузію. Втекло козаків, мабуть, не більше сотні, а чи знайшли вони у Грузії Козаків, чи загинули у чужій стороні з голоду, чи дістались татарам та персам у неволю, невідомо.

Почав хворіти біля Каспійського моря й сам Головатий, і 28 січня року 1797 помер. Трохи раніше нього, а саме 14 січня, помер у Катеринодарі Чепіга, так що старшим у війську лишився військовий писар Котляревський, та й той скоро поїхав на коронацію царя Павла. Там Котляревський сподобався царю, і 27 липня 1797 року, без вибору й бажання Війська Чорноморського, був призначений військовим отаманом. Таким указом царя Павла І зрештою скасувалися виборчі права козаків і сама назва кошового отамана.

Закони на Кубані

У травні року 1797 перська війна скінчилася, і чорноморці з полковником Чернишовим пішли на Кубань, Стерявши у поході половину товариства і натерпівшись всякого лиха, чорноморці повернулись у Катеринодар у кількості всього 504 козаки, друга частина козаків загинула під час війни. Козаки мали себе покривдженими своєю старшиною і хотіли поскаржитися Котляревському, але той був на Тамані. Тоді козаки зараз же після зустрічі їх та молебня, коли їм наказано було розходитись по куренях, заявили старшому після Котляревського полковникові Кордовському, що не підуть по куренях, поки не задовольнять їх за кривди, зроблені їм під час походу. Вони стали Кошем на майдані і сказали, щo дожидатимуть, поки повернеться отаман.

У старі часи на Запорожжі козаки зараз витягли б довбиша, вдарили б у котли, зібрали б раду, поскаржилися б на старшину товариству, погомоніли б – от би й одлягло козакам од серця. Тепер же, хоч цариця Катерина й подарувала Війську Чорноморському котли, навіть срібні, та старшина далеко ті котли заховала, щоб козаки не тільки не почули вже їхнього дзвону, а навіть і їх самих не побачили. Та й товариства у Катеринодарі було обмаль – всі сиділи по станицях або чатували по кордонах – аж курені бур'яном поросли.

Міркували, міркували покривджені та й подали у військову канцелярію писану скаргу на ім'я «Чорноморського військового общества», себто звернулися з своєю скаргою до всії козацької громади. У тій скарзі вони жалілися на кривду, яку робила козакам військова старшина, а саме:

1) Як ішли козаки походом у Астрахань, то Головатий наймав чумаків, щоб везти козацьке збіжжя, та не заплатив за хури з військової казни, а вивернув з козацького жалування по 50 коп. з козака.

2) В Астрахані посилали козаків на роботи, а гроші за ті роботи, козаки чули, старшина забрала собі.

3) У Баку козаків примушували складати у бунти лантухи з усяким припасом, даючи одпочинку тільки по дві години на день. За ту роботу було призначено по 5 коп. за четверть, але козаки не дістали й шага.

4) Під час війни ще багато козаки мусили робити всякої роботи, та нічого за те їм не дісталося, а чули вони, що старшина затаїла 10 000 карбованців, виданих за ті роботи од казни.