Розділ «ОПОВІДАННЯ СЬОМЕ (РОКИ 1776-1828). ШУКАННЯ СТРАЧЕНОЇ ВОЛІ»

Ой, гукнули, миле браття,

Ой, гукнули, гукнули,

Як сіли на човни

Та й за Дунай махнули.

Тепер, хлопці, молим Бога

За царицю небогу,

Що нам показала

Та й за Дунай дорогу.

Тим часом Головатий, добре вже знаючи столичні і навіть придворні порядки і звичаї, дуже вміло придбав собі ласку впливових у цариці осіб і 1 квітня, бувши з своїми товаришами на прийомі у цариці, звернувся до неї з промовою, котра цариці сподобалась. Під час прийому Головатий та інші депутати чорноморців мали такий вигляд: голови у всіх були виголені чисто, як долоні, а на маківці у кожного був довгий оселедець, закручений кілька разів за ліве ухо; довгі, пишні вуса надавали козакам суворий вигляд. Одягнені всі були в стародавнє запорозьке вбрання й обуті в щиро червоні сапянці на високих підковах. Таким чином, у 1792 році чорноморці ще міцно додержувались запорозького вбрання.

Незважаючи на всю царську ласку і всі заходи Головатого, справу чорноморців продержали у Петербурзі три місяці, і тільки 30 липня 1792 року було видано такий царський указ:

«Войсько козачье Черноморское, собранное покойнымъ генерал-фельдмаршаломъ, княземъ Потемкинымъ Таврическимъ изъ вЪрнихъ козаковъ бывшей СЪчи Запорожской, в теченіе послЪдней нашей съ Портой Оттоманской войны многими мужественными на сушЪ и водахъ подвигами сказали опыты ревностного къ службі нашей усердія и отличной храбрости. Въ воздаяніе таковыхъ сего войска заслуг ВсемилостивЪйше пожаловали Мы оному въ вЪчное владЪніе состоящій въ области Таврической островъ Фанагорію, съ землею между рЪкою Кубани и Азовскаго моря лежащею и простирающеюся отъ Фанагоріи къ морю до Ейскаго городка: по рЪкЪ же приближающейся къ устью Лабы».

Того ж дня була підписана й грамота Чорноморському війську на володіння зазначеною в указі землею і пожалувані війську клейноди: корогва та срібні литаври, і надано право користуватись тими клейнодами, що видані були військові раніше року 1788, а саме: корогвою, булавою, перначами та військовою печаттю.

Дозвіл користуватись клейнодами мав велику вагу, бо надавав право мати свою окрему старшину, свій суд і взагалі самоврядування. Ще другою грамотою, виданою на прохання Головатого, цариця наказувала повернути чорноморцям, що служили раніше у запорозькому військові, затриману на землях Запорожжя їх маєтність.

15 серпня Головатий з товаришами нарешті наближався до Слободзеї. Чутка про щасливий кінець прохання чорноморців вже розійшлася поміж козаками, і військо з Чепігою на чолі урочисто зустріло своїх депутатів хлібом-сіллю. За містом, на зробленому високому помості, вкритому килимами. Головатий доручив кошовому отаманові царицину грамоту, хліб-сіль од цариці і царицин подарунок: шаблю, оздоблену самоцвітами.

Після того у кошового отамана був для всієї військової старшини сніданок, а у військового судді обід, просте ж козацтво частувалося на майдані. Радіючи з того, що скінчилося непевне становище війська, військова старшина й козаки весь день співали пісню, складену Головатим:

Годі, годі журитися!

Пора перестати, —

Діждалися від цариці за службу заплати:

Дала хліб-сіль і гармати за вірнії служби!

Ой, тепер ми, миле браття, забудем всі нужди: