Розділ «ОПОВІДАННЯ СЬОМЕ (РОКИ 1776-1828). ШУКАННЯ СТРАЧЕНОЇ ВОЛІ»

А ми собі, миле браття,

На ніженьки кайдани заробляли.

Ой, ходімо, браття, до церкви

Та помолимось Богу,

А чи не дасть нам, братця, Господь

Аж за Дунай дорогу.

Ой, устали раненько,

Та важкенько зітхнули,

Та підняли паруса вгору,

Та за Дунай махнули,

Ой, спасибі тобі, Катерино,

Та за твою ласку,

Що ти спекла на Великдень

Нам гречану паску.

Ой, спасибі, Катерино,

Та за твою волю,

Що нам показала

За Дунай дорогу…

Тяжко довелося запорожцям-чорноморцям у перші роки на своїй новій Україні. Одночасно доводилось і будувати оселі, й оборонятися від нападів черкесів. Прикубанські степи у той час були такі самі, як етапи Запорожжя сто літ до того. Такі самі росли на Чорномор'ї височенні й рясні трави, ті ж самі водилися по степах породи птиць та звірів, навіть дикі коні (тарпани), а по лиманах та озерах була така ж саме сила риби. В одному тільки степи Чорномор'я були гіршими за степи Запорожжя: вони були дуже низько над морем та над річками, мали багато боліт, особливо на Тамані, не мали чудових, глибоких, скелюватих байраків Запорожжя, майже зовсім не мали лісу, а замість того мали занадто багато очеретів по розлогих, болотяних берегах річок; вода побіля річок стояла на цілі версти, і від того козаки хворіли на пропасницю, що зводила з світу навіть літніх, крем'язних, як дуби, січовиків.

Головний Кіш війська Чорноморського став біля річки Кубані у Карасунському Куті, курені ж осіли всякий окремою слободою, або станицею. Місця для станиць оглядав та намічав сам Чепіга з представниками куренів; якому ж куреню де осісти, брали жеребки. До 38 куренів, що завжди були у Війську Запорозькому, на Кубані додали ще два: Катерининський та Березанський. Нежонаті бездомівні козаки (бурлаки) могли й не йти у станиці, а жити у Катеринодарі, і для них там були побудовані курені, або, по-новому кажучи, – казарми.