Розділ «ОПОВІДАННЯ ТРЕТЄ (РОКИ 1649-1680). БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ»

З усіх вікон, мов горох, полетіли у яничарів кулі. Половина запорожців тільки знала-набивала рушниці та передавала тим, що стояли біля вікон, так що пальба не втихала й на хвилину. Яничари не зразу опам'яталися, що треба стріляти, та й стріляти їм за тіснотою було дуже незручно. Частина яничарів скоро кинулася тікати, та, давлячи один одного, вони щільно запакували пролаз своїм трупом, так що вже ніхто не мав сили ні увійти у Січ, ні вийти з неї, а запорожці тим часом били та й били яничарів з рушниць, аж поки всі вулиці поміж куренями вкрилися купами турецького трупа, живих же яничарів дуже порідшало, тоді Сірко звелів товариству хватати списи та шаблі і кінчати яничарів ручною зброєю. Поки встало сонце, у Січі полягли од зброї запорожців майже всі 13 500 яничарів, що вмістилися в ній; тільки невелику купку турків запорожці помилували й забрали у бранці.

Хан, стоячи за стінами Січі, довго дожидав, коли ж то будуть запорожці вибігати з Січі; коли ж деякі втікачі, перелізши через стіни, сповістили про те, що сталося, то скрикнув: «Сірко шайтан, а не людина!» – і, мов навіжений, кинувся, з усією ордою тікати до Криму.

Через мерзлу землю неможливо було ховати трупи, та й сам труп підплив кров'ю і позмерзався цілими купами, так що за наказом Сірка, запорожці, щоб позбутися трупів, рубали яничарів на шматки і, витягши з Січі на річку, спускали в ополонки. Майже цілий тиждень запорожцям довелося вовтузитись з трупами та вичищати й обмивати Січ, бо всі курені і навіть церква були заплямовані турецькою кров'ю. Після того ж, як все було упорядковано, січові панотці одправили перед усім товариством урочисту службу.

Військо Запорозьке разом із своїм незмінним за останні роки кошовим отаманом Іваном Сірком було дуже обурене таким несподіваним, як Сірко казав, зрадливим нападом на Січ. Щоб помститись ханові. Сірко по весні скликав на Січ 20 000 козаків і виступив з ними з Січі потайно у похід на Крим.

Недалеко Січі Сірко перевівся з військом за Дніпр і повів його не на Перекоп, як звичайно, а до броду на Гнилому морі, який добре знали втікачі з татарської неволі. Запорожцям пощастило вскочити у Крим зовсім несподівано, і вони блискавкою впали на татарські городи Ахмечеть (Сімферополь) та Бахчисарай. Кримський хан ледве встиг втекти з Бахчисарая в гори і вже звідтіля почав скликати до себе орди, більшість же його скарбів і частину гарему запорожці захопили у свою власність.

Мабуть, про цей славний наскок Сірка на Крим і співається у пісні:

Ой, як крикнув же та козак Сірко

Та на своїх же, гей, козаченьків:

«Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці.

Та збирайтеся до хана у гості!»

Та туман поле покриває,

Гей, та Сірко з Січі та виїжджає.

Гей, та ми думали, та ми ж гадали,

Що то орли та з Січі вилітали.

Аж то Військо та славне Запорозьке

Та на Кримський шлях з Січі виїжджало.

Та ми ж думали, та ми ж гадали,

Та що сизий орел по степу літав,

Аж то Сірко на конику виїжджає.

Гей, ми ж думали, ой, та ми ж гадали,