Розділ «ДІЯ ПЕРША»

Т е к л я  і  С о л о м і я входять.

Т е к л я. Бачиш, бачиш, якої грамоти вона вчиться! Ходім же мерщій і всім розкажемо! А ти біжи у горниці і усе розкажи пані!…

Пішли.

Б о р и с. Щастя моє, світе мій, зоре моя!… Оксано, бог свідок, що я твій! В тобі одній вся моя сила, всі задумані й закохані мрії! Ти те ясне проміння, котре освічуватиме мої заміри! Ти та довічна і міцна сила, котра свіжитиме і окрилятиме надії. (Цілує її).

Г о р н о в (входить). Сторожкі каналії, і на півтораста ступенів не підпустили. (Побачивши Бориса і Оксану). Отак би й давніш!…

О к с а н а. Не знаю, куди заведе мене моє серце. На його волю тепер здаюсь. Я довго з ним пеклувалась, нехай же й воно тепер догляда мене!

Б о р и с. Я буду твоєю ненею, твоїм поводарем!

Г о р н о в. А я дивлюсь і радію. Чого? Мабуть, того, що є для кого в світі жить. Оксано, дайте вашу руку. Борисе! Дивіться мені в вічі, придивляйтесь, яким безкраїм щастям вони запалали. Прислухайтесь до мого серця, як воно чуло б’ється? Я щасливий, щасливий чужим щастям! Ні, не чужим, людське щастя – моє щастя. О, коли б такі хвилини обертались у часи, чоловік би був безсмертним.

О к с а н а. Яка ж ви є щира душа, яка ви є щира людина! Тільки тепер я об цім довідалась. Я вже не знаю, як вас найлагідніше звеличать. Братику любий, братику дорогий!

Г о р н о в. Це слово святе! Так, стало буть, сестра?

О к с а н а. Щира і вірна!

Г о р н о в. Заховаймо ж, сестро, цей завіт в серцях наших глибоко! Так, стало буть, йдемо на боротьбу і працю не з підорваними силами, а з веселим посміхом на устах, з серцями, повними святої віри і надії!

В с і. І бог нам допоможе!…

Завіса