Розділ «ДІЯ ПЕРША»

О к с а н а. Коли що й розцвіта у серці, то так воно нехай собі і заглушиться.

Б о р и с. Ні, Оксано, не заглушу я в своїм серці тієї рожевої квітки, що так любо і розкішно розцвітає.

О к с а н а. Мусить зав’янути. Не слід виливати у слово мимолеточний рай душі, бо те слово влетить в ухо тій людині, котра повинна боятись його як смерті.

Б о р и с. Де ж та смерть?

О к с а н а. Як де? У вашій оцій мові. Жалували ви мене до цього часу, і я була щаслива. Не одіймайте ж у мене тієї ласки.

Б о р и с. Коли ми любимо одно другого…

О к с а н а. Отут-то й горе! Не треба, не треба!

Б о р и с. Чому ж не треба?

О к с а н а. І ви ще питаєте? Ну, коли вам не шкода мого серця, шматуйте його.

Б о р и с. Я не розумію! Невже ти й досі дивишся на мене, як на панича-дурисвіта?

О к с а н а. Ні, я знаю, що ви не дурите мене. А колись давно ще сказали ви мені одне слово, страшним воно мені здалось і незрозумілим, а тепер воно мені здається ще страшнішим, ще більше незрозумілим. «Я тебе люблю!» Два роки я боролась з собою, доки здолала відсахнути те слово від своєї душі, не розворушуйте тепер того ще теплого попелу, бо як розжевріється, то горе мені буде.

Б о р и с. Так ти силою хочеш зупинити половоддя почуття?

О к с а н а. Зупиню!

Б о р и с. Не вірю! І хто ж може заборонити нашому коханню? Де та сила, що зможе загородить нам шлях до щастя?

О к с а н а. Є сила, страшенна, нездоланна сила!

Б о р и с. Де вона? Яка сила? Чи, може, ти іншого кохаєш? Ну, тоді…

О к с а н а. Паничу, над умираючим і ворог не знущається.

Б о р и с. Прости мене, Оксано, я не так спитав.

О к с а н а. Я вам скажу, яка то сила… то сила страшенна… Панство… Люблю, люблю, люблю!… Губіть або милуйте, я в вашій волі. (Цілує його).

Ява 6