Розділ «ОДМІНА ДРУГА»

Того ж таки дня, через шість годин. Зала у будинку В о р о н о в и х.

Ява 1

Г о р н о в  і  М а к с и м.

Г о р н о в. Так, стало буть, ми з вами в ціні зійшлись?

М а к с и м. Де ж, мовляв, не зійшлись? Я ще й рота не вспів роззявити, а ви вже й ціну поклали, та ще й яку, мовляв, ціну. Але ж глядіть, чи не помилились, бо я швець такий, що під зав’язь умію чоботи шити, а вам, може, треба городського?

Г о р н о в. Ба ні, мені такого й треба до школи.

М а к с и м. Тепер вже повелось так, хоч би і у нас на селі: чоботи на дві колодки, та ще й на шпильках, а я все на дратві. От що вже дратву, так навдаку чи хто висуче проти мене?

Г о р н о в. Я хочу, щоб хлопчаки спершу навчились шити прості чоботи, а там вже котрому скортить городиських чобіт, то нехай сам добира способу, як їх змайструвати.

М а к с и м. Еге! Нехай вже, мовляв, саме домадикується!… Я ще мав дещо вам сказати, та тільки не знаю, з якого боку й почати. Ще як скажете: «От старий, почав вже вигадувати».

Г о р н о в. Що ж таке?

М а к с и м. А те, що я ще зроду-віку не бурлакував, а оце, мовляв, вже ніби приходиться покидати стару… Там такого репету наробе, що не тільки в хаті, а й у подвір’ї, мовляв, буде тісно.

Г о р н о в. Чому ж не взяти й бабу з собою?

М а к с и м. Чи й справді? (Зрадів). Вона у мене, Владимир Петрович, така, що й хвилини без діла не сидітиме… Там така працьовита, що й сказать… (Сміється). А як роботи нема, то зо мною свариться, а вже без діла не всидить.

Г о р н о в. Знайдемо і їй діло. А за ціну певно що не будемо торгуватись?…

М а к с и м. Та яка вже ціна беззубій?…

Г о р н о в. Часом беззубий краще зубатого!…

М а к с и м. Та воно так… Це вже ви мене зовсім, мовляв, на світ народили! А то ж сказали ви мені ціну, а я зопалу погнався за грішми та й про бабу забув. Оце ж і чудесно. У хату свою впустимо Матвія, тут у нас є такий бідолаха з двірських: дітей, мовляв, повнісінький запічок, а хати дасть бог. Нехай собі живе, та хліб жує, та двору доглядає.

Ява 2

Ті ж і  Б о р и с.