TextBook Г о р н о в. Уночі? А поговір, а людське пащекування?
О к с а н а. Певно, вже й так того поговору, що вже більш і нікуди.
Г о р н о в. І вам це нічого?
О к с а н а. Це вже моя печаль. А вас, Владимир Петрович, і пізнати не можна, бороду запустили.
Г о р н о в. Наважився вже, бачите, у діди записатись. (Чха). Отуди! Я ж казав.
Б о р и с. Шпичка в ніс.
Г о р н о в. Хай тобі біс! Ну годі абощо. Ну дайте ж, Оксано, надивитись на вас! Давненько, давненько не бачились: змарніла…
О к с а н а. Та годі-бо вам вдивлятись, ще зглазите.
Г о р н о в. На те бог дав мені очі, щоб закохуватись тим, що красує погляд.
О к с а н а. Цебто я така красуля?
Г о р н о в. А то ж і ні? Щоб ви знали!
О к с а н а. Ну, годі вам вже шуткувати!…
Г о р н о в. Тут не шутка, бо я маю вам сказати щось таке, що й ворожка б не вгадала.
О к с а н а. Цікаво.
Г о р н о в. Воно б і давно вже належало вам про це довідатись. Слухайте ж: сьогодні я вже вкінець переконався, що Борис у вас душі не чує.
О к с а н а. Цього-то вже зовсім не слід казати. Можна шуткувати, а це вже… Що вони, спасибі їм, мене жалують…
Б о р и с. Тілько жалую?
О к с а н а. А більш нічого не повинно бути, і не слід, і не до речі.
Г о р н о в (дивиться за лаштунки). Отже й справді, пара качок прилетіла. (Побіг).
Б о р и с. Ти мене б’єш у серце цією одповіддю.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Доки сонце зійде – роса очі виїсть» автора Кропивницький Марко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДІЯ ПЕРША“ на сторінці 17. Приємного читання.