Розділ «ДІЯ ПЕРША»

М а к с и м. Ну, паничу, як собі хочете, а вдруге вибачайте, щоб я вас повів на охоту. Шкода, тепер вже більш не піддурите мене!…

Б о р и с. Це новина! Чим же ми вас піддурили?

М а к с и м. Ще й питають! Ви ж таки розумні і вчені, мовляв, люди, то й розміркували б: що цілісінький день ви собі удвох балакаєте, а за вами слідком човгає щось таке, ніби теж скидається на людину, а ви його вважаєте ні за приший хвіст кобилі чи за німого?… Бовкнете яке там слово до мене; коли б, мовляв, ви по-нашому, по-простому балакали, як перш було колись, то, може б, і я розумів там що п’яте хоч через десяте.

Б о р и с. То хіба ви по-руськи не розумієте?…

М а к с и м. Цебто по-панськи? А де ж би ми тут навчились?

Г о р н о в. Вже й розсівся.

Б о р и с. Я дуже ноги натомив.

Г о р н о в. А що ви тоді, хоч трохи-таки шурупали по-руськи?

М а к с и м. Вам таки цікаво? Аякже. Велика, бачте, була б навука; «так точно», «не могу знать», «слушаю», «чаво зволите?» – ото й по навуці.

Б о р и с подає йому табак.

Та ви вже, будь ласка, самі мені, бо мої пальці, мовляв, не до того паперу зроблені. А яка чудова ніч, тихо-тихо, мовляв, як у вусі. Чи воно на дощ оце затихло, чи на вітер?

Г о р н о в. А вам як здається?

М а к с и м. Та хіба ж вас цьому не вчать?

Г о р н о в. Не вчать.

М а к с и м. Як то можна! Воно ж повинно стояти у тих книгах, що вчите.

Г о р н о в. Не додивлявся.

М а к с и м. І все ви шуткуєте. Дай, боже, мовляв, шуткувати, аби не плакати. Я сам скажу, що от наш писар, так той вгадує: чи година буде, чи негода, тілько на хвилину загляне у книжечку і зараз вгада.

Г о р н о в. То ж книжечка вгадує, котра зветься календар.

М а к с и м. Як ви кажете?

Г о р н о в. Календар.