Розділ «ДІЯ ПЕРША»

Г о р н о в. Що ніч! День, по-моєму, кращий. Та тож куди не споглянеш, скрізь чарує і закохує тобі очі розкішна природа.

М а к с и м. Все то від бога! А, конешно, день кращий.

Г о р н о в. Станеш у обідню пору посеред поля: сонечко припіка, а над головою і навкруги спів і щебетання, виляскування, стогін і сміх. А ніби там сум і весілля побились об заклад і намагаються переважить одно другого. І бачиш ти, і чуєш, як кожна пташечка, кожна кузочка, навіть комашка маненька незрозумілою, але чарівною піснею хвалить божий мир, кохаючись у його теплі… Чи так, Максиме?

М а к с и м. Це так, іменно, що так!

Г о р н о в. Пора вже додому, бо я й справді скоро чхатиму.

М а к с и м. А пора, пора, бо ніч, мовляв, не жде. А мені ще треба до світа вставати та за косу прийматись, там треба викосить осьмушку ячменю шинкареві.

Б о р и с. За позику?

М а к с и м. За процент, чотири карбованці позичив у нього восени, так це за процент.

Б о р и с. Це здирство!

Г о р н о в. Ні, це поезія! Поживеш на селі та й побачиш. Отоді-то вже запевне довідаєшся, що краще: чи ніч з жаб’ячим кваканням, чи…

М а к с и м. Яка їм, мовляв, праця за батьківськими плечима?

Б о р и с. А ви думаєте, що я цілий вік сидітиму та дивитимусь, як другі на мене роблять?

М а к с и м. А чому б не сидіти?

Б о р и с. Ні, це встид було б мені. Я, щоб ви знали, наважився спробувати усяку тяжку роботу задля того, щоб на власних плечах зважити усю ту вагу й працю, під котрою згинається наш хлібороб.

М а к с и м. Далеко заїхали! Не силкуйтесь, шкода і заходу, не здолаєте.

Б о р и с. Піймав не піймав, а погнаться можна.

М а к с и м. Хіба! Воно, може, спершу і зцікавиться, а далі остогидне.

Б о р и с. Побачимо!

М а к с и м. І як то можна чоловікові непризвичайному?

Г о р н о в. Дай, боже, нашому теляті та вовка з’їсти!