Розділ «XVІІ»

Борислав сміється

– Ну, над тим би ще мусила бути рада, се ще побачимо.

– Нехай і так, – сказав добродушно Герман, – мусимо на вас спуститися, бо… ну, бо мусимо! Але тепер принаймні одно мусимо знати: кілько грошей нині вплине до каси і де тота каса буде находитися.

Стасюра не міг на те сам нічого відповісти. Він виліз із-за стола і почав шептатися з Сенем Басарабом, з Матієм і Бенедьом. Всі вони не знали, що й думати, о тій наглій податливості жидів, а Сень Басараб відразу сказав, що боїться, чи за тим не криється який підступ. Але Бенедьо, щирий і добродушний, вибив їм з голови підозріння. Впрочім, і сама річ не виглядала на підступ. Коли б жиди хотіли збувати їх обіцянками, то що іншого, але вони прецінь хотять давати гроші, а гроші – то прецінь не є нічого фальшивого: возьми до рук, замкни до скрині – і безпечно. Побратими подалися на ті докази і рішили так, що справедливість вимагає, щоб і жиди знали, кілько від них грошей до каси вплило і де тота каса находиться.

– Нехай буде по-вашому, – сказав Стасюра. – Виберіть двох з-поміж себе, котрі би були при складці: при їх очах гроші зложаться до скрині враз із списом, хто що дав, при їх очах скриня й замкнеться, – і так буде й далі, кождого тижня, доки потому ліпше не урадимось, як нам бути з зарядом каси.

Нетаєний промінь радості перелетів по Германовім лиці на ті слова. Ось уже змагаючийся гомін коло хатини дав знати про прихід жидів. Ось уже вони почали входити до хати, дотикаючи рукою капелюха, вітаючи робітників уриваними «дай бо’». Герман кількома словами по-жидівськи розказав їм, яка стала умова, і вони швидко порозумілися, щоб при складці були Герман і Леон. Почалася складка. Прийдеволя записував, хто що дає. Насамперед приступили дрібні властивці: ті платили з квасним виразом, з оханням, деякі торгувалися, другі попросту недодавали по ринському та по два. Більші властивці платили з жартами, з притиками, – деякі давали по одинадцять і по дванадцять ринських, вкінці Леон дав двадцять, а Герман – аж п'ятдесят. Робітники тільки позирали по собі, за хатою раз по раз роздавалися радісні крики, – се робітники вітали свою першу побіду в тяжкій війні за поправу своєї долі. Першу – і послідню наразі!

Складка скінчилася. Перечислено гроші, їх показалося звиш три тисячі. Сень Басараб із порога прокричав тоту суму цілій робітницькій громаді. Радість була без кінця. Германа і Леона трохи на руках не несли, – вони тільки всміхалися, почервонілі і спечені від задухи, що стояла в тісній, людьми набитій хатині. Гроші вложено до окованої скриньки, котра мала стояти в Матієвій хаті. Серед загальної шумної радості жиди віддалилися.

– Гурра! Наша взяла! Гурра! – кричали довго ще робітники, ходячи товпами по Бориславі. Веселі пісні роздалися від одного кінця до другого.

– А завтра до роботи, – говорили деякі, зітхаючи.

– Ну і що ж! Не вік же нам святкувати. Просвяткували три дні, як великодні свята, хіба не досить? Се був наш правдивий Великдень!

– А ви, – говорили деякі на радощах Матієві і Сеневі, – пантруйте нам нашої каси, як ока в голові. Три тисячі срібла – таж то сума!

– Ану, панове ріпники, нафтарі, мазярі, чия ласка зараз до роботи? – голосили по улицях надзорці. – До вечора півшахти! Ану, ану!

Товпа робітників валила за ними.

В Леоновій фабриці від першої хвилі, як згода стала, вже горіла робота. Квапно діялось Леонові. Він хотів завтра скінчити цілий ладунок церезину, щоби до кінця тижня упакувати і вислати до Росії. Він аж горів з нетерпеливості через тоті дні примусового святкування, а й Шеффелеві було якось не до солі. Тепер же він ледве міг діждатися згоди, а зараз туй-таки закликав Бенедя і других тих, що вперед робили на його фабриці, і післав їх до роботи.

Пізно вночі вернув Бенедьо до хати. В хаті не було нікого. Матій також був на роботі, – сам Герман конче просив його, щоби робив при його ямі, по п'ятнадцять шісток обіцяв, і старий Матій на радощах подався. Яма була глибока, але більша її часть була забита – нафти не було. Зато в глибині около двадцяти сажнів ішов перший поверх штолень, о п'ять сажнів нижче другий поверх, далі третій, в котрім тепер робилося. Яма була багата – штольні давали денно около десять сотнарів воску, а таких багатих ям було у Германа звиш вісімдесят. І Матій прийшов з роботи пізно вночі, змучений, ледве живий, і скоро тільки до хати, кинувся на постіль і заснув, як колода. Він і не бачив, як оподалік за ним на пальцях скрадався вулицями Мортко, як він, коли Матій увійшов до хати, не замкнувши дверей, вшмигнувся до сіней і скулився в кутику, як вкінці, коли Матій замкнув двері, розібрався і заснув, тихесенько вповз до хати, висунув з-під печі скриньку з грішми, взяв її під паху і поповз із хати. Ніхто не бачив сього, хіба блідолиций місяць, що час від часу боязко визирав із-за хмари. І ніхто не чув, як калатнув дерев'яний замок в сіняних дверях, як рипнули двері, як почупкав Мортко долі улицею, – ніхто не чув сього, хіба холодний вітер, що різко шумів з устоку на Борислав, і стогнав, і завивав у крутих берегах недалекої річки.

На другий день крик і гвалт зробився в Матієвій хаті – скринька, робітницька каса, пропала без сліду!

На другий день усі робітники пізнали, що вони завчасно сміялися! Жиди стрінули їх з насмішкою, а то й з наругами і погрозами. Плату відразу знизили ще нижче попередньої, а на безсильні прокляття і погрози обдурених робітників відповідали тільки сміхом.

– А щоб ви знали, дурні гої, як з нами воювати! А де ваша каса, га? Ви гадали, що ми ні з сього ті з того будемо вам касу складати? Постійте троха, випчихайтеся! Борислав – то ми! І ми тепер сміємося з вас!

Наступний розділ:

XVІІІ

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Борислав сміється » автора Франко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XVІІ“ на сторінці 5. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи