Розділ «XVІІ»

– Як ваша воля, – сказав Герман, – я скажу властивцям о ваших жаданнях і принесу вам відповідь! Бувайте здорові!

І він кивнув їм гордо головою і вийшов,

– А що, самі видите, – сказав по його виході Бенедьо, – що добре ми втрафили, жадаючи від жидів вкладок до нашої каси. Все вони дадуть нам тепер, як притиск на них, – але се їм найтяжше прийдеся. А се повинно нас навчити, що іменно на тім ми повинні найтвердше стояти. Будь-що-будь, довго вони не можуть опиратися, треба нам тілько твердо постояти за своїм! Вони добре знають, що як нам тепер дадуть з кожної кошари по десятці, то ми зараз на другий тиждень зможемо їм знов таку саму бунтацію під носом зробити!

Між тим Герман в тяжкій задумі йшов бориславською улицею. «Чи чорт який нарозумив тих людей, чи що такого сталося? Адже ж як їм відразу згори тілько грошей скинути, то се винесе кілька тисяч, і вони на тоту суму в кождій хвилі зможуть нам зробити ще ліпшу коломийку. А так їх задурити, щоби відступили від того жадання, то також не вдасться. Чорт би побрав таку штуку!»

Прийшовши додому, довго ще думав Герман над тим ділом і ніяк не міг додуматися до доброго кінця. Вже й полуднє минуло, надійшла третя година. Юрбою валять жиди до Германового дому, щоб почути від нього жадання робітників. Але, почувши їх, і світу не раді стали.

– Ні, не можна, не можна! – крикнули всі в один голос. – Се нас зруйнує, се нас з торбами межи хати пустить!

– Га, то остаєсь нам одно: чекати, поки їх засоби не вичерпаються.

– І сього не можна!

– Та-бо ви як діти, – скрикнув гнівно Гермар. – Ні дома мене не лишай, ні в поле не бери! То що ж робити? Міркуйте самі, чи є який ліпший вихід.

Жиди притихли.

– Може би, можна дещо виторгувати?

– Ні, не можна. Вже я трібував, – і не заходь з того боку.

– Га, то най їх усі чорти поберуть, коли такі – скрикнули жиди.

– І я так кажу, – додав Герман, – але з того для нас поміч невелика.

В тій хвилі Леон, що мовчав під час цілої тої перепалки, присунувся до Германа і шепнув йому щось до уха. Герман стрепенувся і напіврадісно, а напівнасмішливо позирнув на нього.

– Тілько ви знов мені не заїжджайте з моїм вчорашнім лібералізмом, – прошептав він, усміхаючись. – Що діяти? Not brіcht Eіsen, а лібералізм не залізо!

«Такі-то ви всі ліберали, поки таким коштом!» – подумав собі Герман, але наголос сказав:

– Що ж, ваша рада не зла! Нам тепер о одно ходить: зламати наразі їх упір, а се певно, що їх троха охолодить. Коби тілько удалося.

– Як не вдасться? Мусить удатися. Треба тілько взятися порядно.

– Та що таке, що таке? – допитували жиди. Леон кільком почав шептати до уха свій проект, котрий мигом напошепки рознісся по світлиці. Ніхто не важився висказати його голосно, хоч усі знали, що вони тут «самі свої».