Розділ «XXIV»

– Запевне. Пан Виговський сказав мені, що був у Чорноти сватом і що той брав шлюб на його очах, у Києві. Так от, ми й мали надію, що панова дочка, як шляхтянка, зробила вже вплив на козака і навернула його думки у бік Польщі... а до того ж чули, що Чорнота не один раз сварився з гетьманом і погрожував навіть скинути його з гетьманства... Ну, от ми й пішли до обозного у хату...

Пан Януш захвилювався:

– Знайшли ви його? Бачили мою дочку? Кисіль вагався, як сказати батькові про його дочку неприємне.

– Бодай було краще не бачити! – встряв у розмову шпаркий князь Четвертинський. – Не вмів, пане, виховати дочку!.. Вона не тільки не вплинула на чоловіка, а сама стала схизматкою й хлопкою!

Пан Януш вдарив кулаком по столу й скочив на ноги.

– То пан бреше!

– Що пан сказав? – схопившись за шаблю, скрикнув князь.

– Того не може бути, щоб моя дитина стала схизматкою! Її виховували кармеліти! – гукав пан Януш. Князь Четвертинський вихопив з піхов шаблю.

– Якщо пан Януш не перепросить мене, то я одрубаю йому язика за його образливе слово!

Обидва Киселі й Мястковський кинулися поміж шляхтичами і деяк вгамували їх, доводячи Четвертинському, що пану Янушу тяжко було почути про ту ганьбу, що завдала йому дочка.

Коли всі трохи заспокоїлися, пан Януш сказав:

– Прошу вельможного князя пробачити мені, старому, і даю моє шляхетне слово, – що коли моя дочка стала схизматкою, то надалі вона не буде схизматкою!

Кисіль не зрозумів того, що сказав пан Януш, і перевів знову на свою справу:

– Так от, пане Янушу, коли я почав намовляти твого зятя до гетьманської булави, він напався на мене як найлютіший ворог і з ганьбою вирядив мене з хати. Та цього ще не досить, а от як розкаже він про те, до чого я його підмовляв, гетьманові, так ми всі можемо тоді загинути. От з приводу цього ми й прийшли до пана просити, щоб пан пішов до своєї дочки й попросив її умовити чоловіка, щоб не виказував гетьманові на нас.

– Просити свою дочку?.. Схизматку?.. – з обуренням скрикнув пан Януш. – Я повинен її примусити до того, а не просити. А де їхня хата?

Кисіль розказав докладно, де жив Чорнота.

– Добре, я піду! А тепер... а тепер... Пан Януш не договорив, але гості зрозуміли, що йому тяжко їх бачити, і поспішилися з хати.