Розділ «XXI»

Дійшовши до своєї хати, Христина потихеньку одчинила двері, провела Галину через сіни до своєї комори, сама ж увійшла до недужого.

Чорнота тільки недавно після ночі прокинувся, і Криця давав йому вмиватись.

Христина наблизилася до Чорноти і, глянувши на нього, зраділа: він добре спав ніч і дивився далеко бадьоріше, ніж учора.

– Як пан себе почуває? – спитала вона.

Чорнота глянув на жінку вдячними веселими очима.

– Спасибі тобі, Христино!.. Як приклала ти вчора до ран свого зілля – зразу мені полегшало. Не так стало пекти.

Христина розв’язала йому рани, оббанила їх і, приклавши зілля вдруге, перев’язала їх наново.

– Де ж це ти, Христино, всю ніч ходила? – спитав Чорнота жартливо.– Чи не женихалася часом з козаками?

– Шукала тобі, пане, радості! – одповіла вона весело. Чорнота не вгадав, до чого йде річ, і спитав знову жартливо:

– Ну й що ж? Знайшла?

– Знайшла!

– А де ж вона, та радість?

– Там... у мене у коморі сидить!

– Що це ти, Христино, сьогодні така жартлива стала? – спитав Чорнота. – Певно, радієш, що мені полегшало? Спасибі тобі за твою щирість.

– Одно справді через те, що тобі полегшало, а друге таки з тої радості, що у мене у коморі сидить, – одповіла Христя, знову-таки сміючись.

– О, це вже ти, Христино, мене зацікавила. Тягни-бо тую радість скоріше сюди!

– Притягла б, так вона у мене соромлива. Буде соромитися пана Криці! Пане Криця, я покажу й тобі ту радість, тільки трохи згодом, а тепер вийди, будь ласка, на який час з хати.

– Та мені й без того давно пора до своєї сотні! – одповів Криця. – Я тільки й чекав, поки ти прийдеш. Бувай здоров, Іване, до вечора, а увечері побачимось!

Криця з Христиною вийшли, і Чорнота лишився сам, з цікавістю сподіваючись дізнатись, що то Христина вигадала і чим вона хоче його розважити. Аж бачить: іде з сіней Христина і веде за руку хорошу, як ясний світ, дівчину... А дівчина та спустила очі додолу і ховає їх од козака за рясними віями... Аж ось глянула!..

– Боже милий!.. – скрикнув Чорнота. – Це ти, Галочко, моя кохана!..