Розділ «XVIII»

Тут саме сталася подія, що прискорила той штурм. Молоді козаки, що не бували у попередніх війнах з поляками й турками і звикли до таких легких перемог, які були на Пиляві й після неї, тепер занудилися своїм довгим і тяжким пробуванням під Замостям і разом з поспільством та кияшниками зібрали «чорну раду», себто раду без козацької старшини, і викликали на неї гетьмана.

– Доки ми тут будемо мерзнути? – почали гукати козаки Хмельницькому, коли той став серед кола. – Чому не добуваєш Замостя та не ведеш нас на Варшаву?

Гетьман почав умовляти козаків вгамуватись, доводячи їм, що добути Замостя без великих гармат неможливо, та натовпи молоді й слухати про те не хотіли.

– Що ж то за сором?.. Під Пилявою ми побили сто тисяч польського війська, а тут ти боїшся дванадцяти! Веди нас зараз на кріпость, а як ні, то складай булаву!

Хмельницькому довелося скоритися, і він, затаївши у серці образу, подякував поспільству за бажання пролити свою кров за славу рідної України і проголосив, що накаже військовому обозному упорядкувати все, що треба до штурму.

Рада скінчилася на тому, що гетьман звелів викотити натовпам кільки кухов горілки, і через невеликий час задоволене поспільство щиро вітало й з честю проводило свого гетьмана.

На другий день Чорнота почав похапцем закінчувати заходи до штурму. Він збудував з соснових колод височенну башту на колесах, щоб з її поміччю штурмувати город. Та башта була унизу така широка, що у ній містився цілий повк козаків, на версі ж вона вужчала, хоч все ж таки й на самому версі містила кільки сотень вояків і кілька гармат. Усередині башти малося три поверхи з невеликими віконцями для гармат та мушкетів, і по тих поверхах теж містилося по кільки сот козаків.

Така дивовижна башта звалася у козаків «гуляйгородиною», і Чорнота мав думку підкотити зроблену гуляй-городину до кріпості, розігнати пальбою з мурів польське військо і, перекинувши з неї міст на мури, вдертись таким чином у Замостя або хоч налякати ворогів і примусити їх зігнати все своє військо на східну сторону міста, а північну лишити без оборони.

Одночасно Чорнота наготовляв великі скирди в’язанок з лози та всякого хмизу, щоб тими в’язанками закидати рівчак з північної сторони города, на яку він і мав на мислі вдарити одночасно з нападом гуляйгородини на східну сторону.

Врешті були виготувані ще й драбини, щоб ними лізти на мури, та такі довжелезні, що кожну драбину мусили переносити аж п’ятдесят козаків, і тоді Чорнота умовився з Хмельницьким, що надвечір другого дня гетьман вирядить гуляйгородину і з нею кільки повків добувати східні мури Замостя, він же обійде лісом та болотами до північної сторони города і, діждавши у схованці, поки все польське військо збіжиться обороняти східну стіну, він закидає рівчак кріпості і по драбинах вдереться у город з півночі.

Таким чином поспіх штурму залежав виключно од того, щоб гуляйгородина притягла проти себе польське військо саме під той час, коли Чорнота з своїми повками наблизиться до північних мурів.

Не дуже-то спалося сю ніч Чорноті. Він розумів, що за нелегку взявся справу, проте, він мав певну надію, що та справа вийде на добре, аби тільки поляки не довідалися про те, що він обходе город з півночі.

Поганий сон снився цю ніч і Хмельницькому. Йому уявилося, що козацтво зібралося на чорну раду, понапивалося горілки і гукає йому, щоб він склав гетьманську булаву до столу, та ще й нахваляється побити його киями... Дуже прикро було те гетьманові, а найдужче образило його те, що погрожували йому не реєстрові козаки і не запорожці, а саме поспільство: білоштанники-косарі та кияшники-галичане, що й зброї до рук не вміли взяти, а не те щоб, як запорожці, битися з лицарським військом.

– Почекайте ж, бісові діти! – гукнув гетьман ранком, пригадавши свій сон. – Навчу я вас, як скидати мене з гетьманства! Годі вам пельку драти й галасувати на чорних радах! Хочете добувати Замостя, то йдіть і добувайте!

Під впливом почуття помсти звелів він половину черні загнати у гуляйгородину, а другу половину вирядити з Чорнотою.

Зробивши такий розпорядок, він до того ж прикликав полковника Головацького і звелів йому йти з своїм повком позаду гуляйгородини і не допускати нікого тікати з неї, хто ж тікатиме, того рубати шаблями.