– Ізбави бог, ізбави бог! Каркові він говорить:
– Про присутніх історія замовчує.
Карк інтелігент. Карк червоніє. Відповідальний іде.
В редакції не по собі. В конторі теж. Контора міститься в одній із кімнат другого поверху.
А там, де була контора, губпечать роздає газети.
І там нудно. Згадує, яке життя кипіло тут.
У конторі сидить машиністка, дочка бувшого власника цієї друкарні… (бувшого… тепер усі бувші і все бувше, і в цім глибінь вечірньої мислі…). Каркові шкода її, і він також ставиться до неї, як і до статуї римського полководця, – з повагою, і йому сумно, коли дивиться на неї. Здається, що вона, як і Нюся, вміє говорити, що і в неї такі м’які руки, як у Нюсі. Проте він до неї ніколи не говорить.
Редактор Карк любить сидіти в кімнаті коректорів, а в конторі – ні. Тут так тихо, а внизу гуде машина. Голови нахилились над столами. Напруження. Навіть небо працьовито заглядає сюди: світлі-світлі плями на розісланий папір. Думає: і за триста літ така ж напруженість і байдужість до всього, що діється там.
…Шумить машина внизу.
Пішов знову в кабінет. Йому треба писати передмову. Не хочеться. Але він сідає й пише – треба. Потім згадав про губ-трамот, і в голові почало одбивати:
– Губ-трамот!
Потім він пішов додому.
І завтра він ходив додому, і багато днів ходив додому. Дивився: по верхів’ях парку з паровозобудівельного в задумі заходив десь дим, ішов за димом і думав про дим знову. По дорозі стрічав знайомих. Як от: у чумарці, із стьожкою, він завжди все знає, улесливий, лагідний.
Він каже:
– Хі! хочете побачити радянський шлюб? Це інтересно. Справжній робітник, з тютюнової фабрики. І його батько робітник.
Входять у церкву. Улесливий метушиться, вказує на двох, що біля вівтаря стоять, – шлюб. Запевняє, що це робітник, що батько його робітник. А Карк думає, що улесливий, мабуть, бувший есер, мабуть, бувший есдек.
Курить ладан-дим. Церква завжди збирала націю – Кирило-Мефодіївські братчики, лаври – фортеці. Та от прийшла революція, і закуріло, і не стало церкви, і воскресла церква.
– Христос воскрес із мертвих!…
Пішов дощ.
До великодніх свят було сіро, холодно, першого (паски святили) заясніло, весело, тепло. І другого. Потім знову дощі. Віруючі думали, що це знамення, і Карк сьогодні трішки збентежений: бачив колись комету з хвостом, чогось тепер зелена, біля Оріону… Нащо комета? А земля одірветься таки від сонця й полетить у провалля. І тоді будуть смішні революції й автокефалії. Буде тільки дим. Дим заповнить повітря, і буде первотвір.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання й новели 1921 – 1923» автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РЕДАКТОР КАРК“ на сторінці 7. Приємного читання.