Розділ «4. Пісня перва (част. 4)»

Відбіг останньої одежини, влизнув,

Як древле Іосип… Тут мовчком я замовкаю:

Бо більш нічим уже обох не порівняю.

СLХХХVІІ

Тоді вже тілько хтось із ліхтарем прибіг,

І предиковинний в саду зуздрів ночліг.

Антонія пластом в істериці лежала,

А Юлія собі обмерла, мов конала.

Альфонсо спиною обперся об рундук.

Валялися шматки одежини навкруг.

Кров на землі; чужі ступні, та й більш нічого,

Жуан замкнув бігом і сад ще у старого.

СLХХХVІІІ

Тут пісні сій кінець. Чи то ж іще співать,

Як голий хлопець біг додому ночувать?

Ніч-мати: все вона, мовляв кобзар, покриє:

Чи серденько горить жаданнєм, чи заниє.

Скандал, всім до смаку, розливсь на другий день,

І з тиждень тілько й чув усяк телень, телень!

Альфонсо про розвод трубив по всему світу,