Розділ «4. Пісня перва (част. 4)»

Та слуги змовились: «Самі собі воюйте».

«О! Я помщусь, помщусь!» – Альфонсо верещав.

Жуан, хоч молодий, ще завзятіш гукав.

Жадав кривавої, мов той козак, роботи,

І мучеником буть не мав ніже охоти.

СLХХХV

Ще вкупі з піхвою Альфонсів меч упав,

І кожен ворога бив, як і в що попав.

І добре, що Жуан меча того не бачив:

Він був тепер такий запеклий і гарячий,

Що, певно б, рясту вже Альфонсо не топтав,

З-під кулаків його живий уже б не встав.

О женщини! Молю, самі себе щадіте,

По чоловікові й коханку не вдовійте!

СLХХХVІ

Альфонсо ворога задержать силкувавсь,

А той душив його і з рук у нього рвавсь,

І кров (із носа кров) між ними проливалась.

Земля під ними вже калюжею здавалась.

Аж ось наш молодик старого стусонув,