Розділ «7»

– …?

– Знімай, кажу. Ручками, – вона всміхнулась, забачивши його нерішучість. – Не бійся, мій чоловік не ревнивий.

– Я помітив.

– Що саме?

– Що він не проти, аби дружина виходила до гостей без білизни.

– Без білизни? – Маріанна розпахнула халатик, подивилась на свій вкритий щедрим татуюванням плаский живіт; змій звивав кільця навколо її пупка, тягнувся зубатою пащею до власного хвоста. – Ти правий. Жоднісінької білизни. Яка ж я забудькувата тьотка… – Вона знов запахнула халатик й шкодно всміхнулась: – Так тобі браслета треба, чи ні?

– Треба, рибко, ще й як треба, – Ярковський заходився знімати прикрасу з ноги Маріанни. – Але ж тут замок, як у сейфі.

– Ти не видумуй. Звичайна защіпка. Це у вас, чоловіків, пальці, як в орангутангів. Ще не бачила жодного, який би вмів красиво розщепнути бюстгальтер.

– Так ти кажеш, Пелагею трусило від заздрощів? – Ярковський нарешті дав собі раду із защіпкою, браслет змійкою зісковзнув з ноги Маріанни.

– І не лише Пелагею.

– А кого ще? Варвару?

– Ні, не вгадав, – Маріанна енергійно струсила волоссям; дрібні краплі ароматної вологи присіли Ярковському на обличчя. – Варвара була вищою за такі дрібниці. Справжня аристократка, ідеалістка, їй всі браслети були по барабану. Крім срібного перстенька вона й не носила нічого. В ній, я тобі скажу, і без золота відчувався стиль. А от її подруга, така чорненька, та дивилась на мене вовком. Земля їй пухом… А ще браслет зацінила стара карга Пшеладовська. Хто б сумнівався. Примадонна знається на ювелірці. Відразу просікла ексклюзив.

– Чорненька подруга, це – Ілона Полоскай? – уточнив Ярковський.

– Ілона, – підтвердила Маріанна. – Точно. Але прізвище в неї було не Полоскай, а якесь німецьке. Та й похожа вона була на німкеню. Така вся зібрана, прилизана, з гострим носиком, з акуратним таким каре. Усюди ходила за Варварою. Такий собі розчесаний німецький хвостик.

– Лесбійська тема?

– Лесбійська? – здивувалась журналістка. – Та ні, я не думаю… Точно не лесбійська. У Варвари був наречений, якійсь грецький аристократ. Даня розповідав, що бачив його на панахиді, він аж з Афін приїхав. Такий крутий двометровий мачо, ще й на «порше».

– А ти у Ілони або у Варвари не бачила кришталевої сфери?

– Кришталевої сфери?

– Такої прозорої кулі для ворожіння. Вона мала б бути десь сантиметрів вісім-десять у диаметрі.

– Ні, – на чоло Маріанни набігли вертикальні зморшки. – Вбий мене, але такої кулі не пам’ятаю. Якби я таке щось побачила, то б запам’ятала. А навіщо їм куля? Вони на ній ворожили?