Розділ «1»

«Гарна дівчина. Правильна. Відривна», – зітхнув Олександр Ярковський, збільшуючи відстань від студенток. Шкода, що сьогодні в нього невідкладна зустріч. Що час і місце зустрічі змінити не можна.

До шістнадцятої вже менше трьох хвилин.

Парковий Дім вистромив свій слюдяний дах над шерегою старих лип. Вкриту сірою лускою плескату піраміду, оточену почесним караулом димарів, антен і барочних веж. Там, під слюдяним дахом, його чекають.

Парковий Дім.

Давно, дуже давно, як на вік Ярковського, батько вперше привів його сюди. В місце, де збираються нумізмати і фалеристи. В місце, де панує гармонія шляхетних металів і стомленого паперу. В місце, де протерті маслом та очищені реактивами залишки давніх скарбів знову заселяють людські душі облудними бажаннями.

Батько збирав монети. Переважно австрійські, Габсбурзької доби. Все вільне від роботи життя Олександра Ярковського-старшого оберталось навколо пласких шматочків металу з розчепіреними орлами і стертими профілями нащадків Гунтрама Заможного [1].

Нумізматична колекція була сонцем дому Ярковських, а члени родини – планетами її системи. В дні вдалих поповнень сонце сяяло яскравіше. Під тим світилом відбувались теплі, огорнуті тріумфальним настроєм, сімейні свята. Навпаки, після сумнівних обмінів і зірваних оборудок на родину падала тінь сонячного затемнення, голоси стишувались, а вечеря подавалась в тарілках без золотих обідків. Проте, попри грошові нестачі та закрути долі, клясери з монетами важчали, колекція зростала, в ній з’являлись рідкісні й навіть унікальні екземпляри, а щедрі промені нумізматичного сонця огортали планети багаторічним літом.

Можна сказати, що у Ярковського-молодшого було цілком безхмарне дитинство. Щоправда, він звик рахувати відрізки часу не за днями своїх іменин й не за переходами з класу в клас, а за батьковими придбаннями. Сьомий рік від народження зберігся в його пам’яті урочистим внесенням до колекції срібної півліри (10 крейцарів = одній шостій гульдена) карбу тисяча вісімсот двадцять першого року з ідеально збереженим портретом імператора Франца Другого. Десятий запам’ятався не смертю діда й не власними поневіряннями по лікарням, а появою у колекційній шафі планшету з п’ятьма талярами Марії Терезії, придбаними батьком у далекому карпатському селі. Там, де й досі жінки одягають на свята намиста з вицвілих коралів, стеклярусу і срібляків.

Стіни Паркового Дому були свідками епічних подій у родинному житті Ярковських. Саме у Парковому Домі батько виміняв за сумнівної справжності голденгульден Карла Роберта найсправжнісінький подвійний таляр з панорамою Вюртемберга, про що потім не один рік згадували посвячені завсідники нумізматичних тусовок.

Саме тут, в Ампірній залі, задля обміну хрущобної «двушки» на пристойну трикімнатну квартиру батько продав перекупникові-поляку таляр Фердинанда [2]. Ярковський-молодший ніколи не забував, що отримав власну кімнату завдяки тому, що колекція Ярковського-старшого позбулась однієї з найкоштовніших монет. Не міг забути, як сутенів батьків погляд, зупиняючись на осиротілому вічку в клясері. До того вічка так ніколи й не вставили іншої монети.

У дитинстві Парковий Дім будив уяву Ярковського-молодшого темними нішами й безсоромними скульптурами на сходах. Оголені мармурові красуні тримали на плечах амфори, вази з бронзовими тюльпанами і кошики з мідними гронами винограду, підставляючи під погляд хлопця поліровані стегна, литки і груди; мозаїки на сходових майданчиках тривожили око плетивом орнаментів, а натерті мастикою паркети віддзеркалювали кахляні бастіони пічок, кожну з яких мистецтвознавці визнали за шедевр. Височезні міжкімнатні двері обертались на бронзових циліндрах, а ручки вигинались драконячими спинами. Еркери здавались малому Ярковському вежами середньовічного замку, а химери, що підтримували балкони, час від часу навідували його кошмари, переслідуючи тісними підземеллями, чатуючи в темряві, запускаючи холодні лапи під ковдру, котру син нумізмата натягував на стрижену голову, невблаганно населену нічними страхіттями.

Так він і стояв, цей відокремлений від міської буденності та ужиткової марноти Дім. Вивищувався над старими липами, наче забута піратами-велетнями чотириповерхова скриня з піастрами, оманливо доступна для оглядів, доторків, блукань та мрій. На його фасаді все ще прочитувався латинський напис:

Збудував його граф Кашлар, який дратував містян багатолюдними мисливськими святами та любовними пригодами. А відтак дав їм привід для нескінченних пересудів, коли, після краху Австрійського банку у тисяча вісімсот сімдесятому році, зняв туфлю, шкарпетку, поклав підборіддя на ствол дорогоцінного «бенеллі» й великим пальцем правої ноги натиснув на спусковий гачок.

Графські сини жили в Італії й не часто навідували свої східні володіння. Магістрат викупив навколишні землі і влаштував на них громадський парк, проте сам Дім та його поросле липами подвір’я залишались за Кашларичами до часів революції. За радянської доби в Домі гостювали міський архів, РАГС та освітній відділ міськвиконкому.

З кімнат та зал зникли меблі у вікторіанському стилі, їхнє місце зайняли похмурі канцелярські столи, вкриті жовтим лаком стільці і залізні стелажі з архівними боксами; картини з пейзажами та мисливськими сценами переїхали до краєзнавчого музею, а бібліотеку знесли до підвалу і поступово розграбували. У зброярні, що закривалась на вироблені фірмою Круппа сталеві двері, зберігали звезений з трьох областей золотий і срібний антикваріат. Під час війни німці облаштували в Домі готель для старших офіцерів, куди вечорами звозили акторок місцевої оперети та решту пікових і червових дам з провінційної колоди.

Після відновлення радянської влади евакуйовані благородні метали повернулись до зброярні, а працівники архіву та освітянські чиновники знов заволоділи жовтими стільцями на горішніх поверхах. Щоправда, дещо змінилось. Серед іншого, Друга світова війна збагатила інтер’єр Паркового Дому фундаментальними шкіряними диванами, які ще багато років зберігали аромати тих кокоток, що за доби окупації розважали командирів СС і вермахту. Деякі з канцеляристів чули відзвуки далекої музики та змішані з іноземними словами зойки та стогони. Подейкували, що то привиди офіцерських оргій виринають з глибин диванів і клубочаться архівними коридорами.

Якось літнім вечором, сповненим теплими тінями та збуджуючими ароматами, на одному з ароматних диванів працівник гаражу упіймав свою молоду дружину з її начальником – директором архіву, спричинивши обидвом значні тілесні ушкодження. Після цього прикрого випадку ризиковані меблі перемістили до освітнього відділу.

Йшли роки, й одного разу до Паркового Дому під’їхали фургони, з яких вийшли люди у пальтах і норкових шапках, зайшли до зброярні, завантажили до алюмінієвих скринь й вивезли у невідомому напрямі цінності. Поповзли чутки, що партійні вивозять золото кудись за кордон, до надійних імперіалістичних схованок; проникливі з обивателів зрозуміли, що світ вчергове змінюється.

Невдовзі після розпаду Союзу міський архів і РАГС виїхали до менш харизматичних споруд. До Паркового Дому заселився Будинок вчених, а перший поверх став притулком для кількох громадських організацій. Дві зали на другому поверсі (Банкетну та Бібліотечну), де засідали вчені мужі, знов умеблювали графськими сервантами і книжковими шафами. На віконні карнизи повісили цупкі гардини й запетлювали їх шнурами з важкими китицями, паркети натерли імпортною мастикою з дзеркальним блиском, плями на стелях замалювали крейдою.

На початку дев’яностих в Ампірній залі (найбільшому з приміщень Паркового Дому) міські ентузіасти з колекціонерів влаштували нумізматичну виставку-продаж. Вона мала несподіваний успіх. З того часу кожної неділі між маршами парадних сходів першого поверху – Ампірну залу відкривали лише на великі свята – збирались колекціонери, обмінювались монетами, банкнотами, медалями, орденами та плітками. Чекали на солідних клієнтів, розливали чай і каву з термосів, розкладали на широких підвіконнях альбоми, футляри, конверти, теки, медвяні коржі, тістечка, слойки та бутерброди, покупали і продавали, або ж просто із загадковим виразом на обличчі перегортали і погладжували прозорі листи клясерів, де у квадратних і круглих вічках спочивали паперові прямокутники та металеві кружечки.