Розділ «ЗАРУБІЖНІ ПИСЬМЕННИКИ»

В одній лише Швеції щодня в бібліотеках видають 2 млн примірників книг Ліндгрен. А своєрідний Ліндгренленд – парк розваг за мотивами її казок у Віммербю – щороку відвідують 300 000 осіб.

Коли письменниці виповнилось 90 років, вона звернулася до своїх прихильників із закликом не надсилати їй подарунків до ювілею, а спрямовувати кошти на банківський рахунок для будівництва дитячого медичного центра в Стокгольмі, у який письменниця сама вклала чималу суму. Зараз цей центр – найбільший у Північній Європі – обладнаний за останнім словом медицини і вже приймає пацієнтів. Він, звичайно, зветься Центром Астрід Ліндгрен.

Через рік після смерті письменниці Швеція заснувала спеціальну премію, яка носить її ім'я. Відтепер щороку, на початку червня, її вручають у Стокгольмі. Це найбільша грошова премія у світі для дитячих письменників та ілюстраторів. Її сума – 5 мільйонів шведських крон, або 625 тисяч доларів США, і вона буде вручатися щорічно "окремим письменникам або організаціям, чия діяльність спрямована на розвиток любові до читання літератури серед дітей і молоді". Рішення про присудження нагороди ухвалює журі з дванадцяти осіб, серед яких – провідні літературознавці, письменники, критики та художники. Одна з головних вимог до номінантів – щоб їхні твори несли в собі дух справжнього гуманізму. Письменника або ілюстратора нагороджуватимуть не за якусь одну, хоч і дуже добру, книжку, а за творчий доробок загалом.

САМУЇЛ МАРШАК (1887-1964)

Мар-шак, Мар-шак...Чуєте? Наче пульсує жилка. Чи енергія сімейного прізвища передалася йому "у спадщину", чи це випадковість, але жив він так, як пропонувало прізвище. Енергія вирувала, допомагаючи здолати хвороби, горе, втрати.

Ця людина "вогняного" характеру народилася 1887 року у Воронежі. У відомих письменників деколи відшукують літературно обдарованих предків. Був такий і в Маршака. Правда, дуже давно, кажуть, аж у XVII столітті.

Набагато ближчою була бабуся, що любила говорити в риму. Батьки ж займалися справами прозаїчними: батько варив мило на приватних заводах, а мати господарювала в родині, у якій було шестеро дітей.

Жили бідно, часто переїжджали: батько весь час шукав роботу. Нарешті оселилися в маленькому Острогожську. Можна сказати, що як поет Маршак народився недалеко від цих місць. Було поетові чотири роки. Хоча хто в чотири роки не поет?.. А от перекладач Маршак народився точно в Острогожську. Одинадцятирічним гімназистом він, за завданням учителя, переклав оду Горація.

Судячи зі спогадів, у дитинстві Маршак увесь час щось вигадував: ігри, п'єси, розповіді. Слухачам особливо подобалися його незвичайні історії з фантастичними кінцівками.

Але, як виявилося, неймовірні історії трапляються й у житті. Улітку 1902 року в житті Маршака сталося диво. Він, хлопець, який виріс на брудній окраїні закуткового містечка, опинився в столиці, блискучому Петербурзі, серед людей, чиї імена знала вся Росія. Талант і щасливий випадок "привели" Маршака до Володимира Стасова – знаменитого дослідника культури і художнього критика. І тут, у "сивоволосого старого-богатиря" "маленький хлопчисько в занадто коротких панталонах" читає свої вірші Рєпіну, Горькому, Шаляпіну. Він пише слова до твору композиторів Глазунова і Лядова, і цей твір виконується в одному з чудових залів Петербурга.

Стасов відкрив хлопчикові інший світ і допоміг у ньому затвердитися. Але коли Володимира Васильовича не стало, старі проблеми підступили знову. Гімназії Маршак не скінчив. В університет вступити не міг. І мусив заробляти на життя уроками та невеликими публікаціями. З 1907 року вони постійно з'являлися на сторінках різних газет і журналів. Писав він і вірші, але на них не дуже-το й звертали увагу.

У 1911 році Маршак уперше вирушив у закордонну подорож, на Близький Схід. Звідти він привіз купу вражень, вірші та красуню-дружину, з якою познайомився на кораблі. Разом із нею в 1912 році Маршак їде вчитися в Англію, у Лондонський університет. Студент факультету мистецтв, він вивчав англійську поезію "з мішком за плечами і ціпком у руках". Тут, в Англії, у його житті вперше з'явилося те, що пізніше так тісно прив'язало його до книги, притім найбільше – до дитячої: перша дитина в родині, хлопці з "Школи простого життя" і любов до англійської поезії, якій він не зрадив до кінця своїх днів. Шлях Маршака до дитячої книги був довгим і звивистим. У перші десятиліття нового століття Самуїла Яковича не залишала турбота про дітей-біженців, про тих, хто залишився без домівки, без батьків, про тих, хто голодував. А було таких у роки Першої світової війни, а потім громадянської – тисячі й тисячі.

Сам Маршак казав: "Я прийшов у дитячу літературу через театр". У 1920-ті роки в Краснодарі разом з поетесою Є. І. Васильєвою він почав писати п'єси для дітей. П'єси ставили в місцевому театрі, потім – у "Дитячому містечку". У 1922 році їх було опубліковано у збірнику "Театр для дітей". Тому не випадково, повернувшись у Петроград, Маршак прийшов працювати в Театр юних глядачів. Пошук сюжетів для п'єс привів його в бібліотеку, де збиралися дитячі письменники. Відтоді із книгою для дітей він більше не розлучався.

З 1923 року Маршак – редактор журналу "Горобець", потім –редактор дитячого відділу видавництва. Це був не просто відділ, це був "редакційний оркестр", де "Маршак був і диригентом, і першою скрипкою". Під керуванням цього диригента народжувалися вірші, оповідання, казки, написані спеціально для дітей Житковим, Біанкі та багатьма іншими. Як придалася отут Маршакові його кипуча енергія! Він "радив, читав уголос, сварився, вимагав, наполягав і умовляв". Суворий, часом жорсткий критик, Самуїл Якович ніколи не був добреньким заступником авторів-початківців. Що ж, таким і має бути диригент різноголосого оркестру, який являло собою чудове видавництво, що випускало дитячі книжки.

За свою роботу Маршак неодноразово одержував різні нагороди, не раз був головою важливих комісій. І залишався поетом. У 1923 році вийшли його "Дітки в клітці", "Дім, що побудував Джек" і "Пожежа". Усі найвідоміші дитячі книжки були написані поетом у 1920-1930-і роки. Віршовані рядки Маршака запам'ятовуються відразу ж. Здається, начебто поет їх і не складав – просто вони були завжди.

Самуїл Якович довго працював над кожним твором. Так, п'єса-казка "Кицькин дім" із п'ятисторінкової виросла в цілу велику виставу, а "Містера Твістера" він виправляв разів тридцять.

Його відрізняла бездоганна чесність у роботі. С. Я. Маршак усе робив на совість, стосувалося це замовленого агітаційного підпису на коробці з макаронами для армії в роки війни чи здійснення заповітного задуму. Незважаючи на слабке здоров'я, він прожив тривале життя з трагічними втратами і безхмарними щасливими днями.

Свідченням визнання його таланта став вінок з вересу, надісланий на його похорони з Шотландії, з батьківщини Роберта Бернса, лірику якого поет так майстерно перекладав.

СЕРГІЙ МИХАЛКОВ (1913-2009)

На рубежі 1990-х років був опублікований розгорнутий варіант автобіографії відомого російського письменника Сергія Володимировича Михалкова, і тепер ми знаємо, що династія Михапкових бере свій початок у XV сторіччі та пов'язана з історією Росії родинними узами.