Розділ «ЗАРУБІЖНІ ПИСЬМЕННИКИ»

Вступив до Будапештського університету, де здобув освіту з географії та історії. Після цього протягом року працював учителем у м. Фельшельове, округ Ваш. Після цього почав писати книги, основною аудиторією яких були діти та юнацтво.

Автор роману про село перед загрозою фашизму "Пісня про пшеничні поля" (1927), історичного роману з часів римського імператора Діоклетіана "Золотий саркофаг" (1932), а також збірок оповідань і казок, серед яких – "Лис-хитрун" (1913), "Чарівний кожушок" (1918), "У далекому царстві" (1925), віршів.

З 1904 г., паралельно з письменництвом, працював у комбінованій бібліотеці-музеї м. Сегеда та округа Чонград. У 1917 г. був призначений директором цієї бібліотеки-музею й обіймав цю посаду до 1934 г. Нині музей носить його ім'я.

ВОЖЕНА НЕМЦОВА (1820-1862)

МИКОЛА НОСОВ (1908-1976)

Микола Миколайович Носов народився 23 листопада 1908 року в Києві. Після закінчення школи-семилітки він працював на бетонному заводі. У 19 років він вступив до Київського художнього інституту, але наприкінці 1920-х років перевівся на режисерський факультет Державного інституту кінематографії, який і закінчив у 1932 році. З цього ж року він більше двадцяти років працював кінорежисером і художником-мультиплікатором. У роки Великої Вітчизняної війни за серію військово-технічних картин режисер був нагороджений бойовим орденом Червоної Зірки.

"У шкільні роки мріяв стати музикантам (кимсь типу Пеганіні щонайменше), потім закинув скрипку, захопився хімією і цілком серйозно дотувався до вступу на хімічний факультет Політехнічного інституту; перед самий вступом передумав і замість Політехнічного вступив у Художній... Закінчив же Інститут кінематографії, потім працював у кіно, потім став дитячим письменником", – так про свої "пошуки" він напише в автобіографії. Алє напише, як завжди про себе, дуже коротко. Для того щоб ні сухі слова наповнити барвами і звуками, варто відкрити його автобіографічну повість "Таємниця на дні колодязя". І побачити маленьке селище Ірпінь неподалік від Києва, де жила тоді невелика родина чи то залізничника, чи то актора (не – залежно від обставин) Миколи Носова, і де середній його син, теж Микола, зробив у буквальному розумінні свої перші кроки. Незабаром родина переїхала в Київ – прийшов час відправляти хлопчиків у гімназію. А через кілька років почалася громадянська війна. Голод, тиф, смерть – усе цс випало на долю родини Носових. І про все це розповів уже відомий письменник Микола Миколайович Носов у своїй останній книзі. Повість "Таємниця на дні колодязя" вийшла окремим виданням уже після смерті її автора в 1978 році.

А рівно за сорок років до цього (у 1938 р.) побачило світ його перше оповідання – "Витівники". У цей час Микола Носів ще працював у кіно і продовжував там працювати до 1951 року, знімаючи як режисер найрізноманітніші мультиплікаційні, наукові та навчальні фільми. Ллє одночасно вій почав писати для дитячих журналів "Мурзилка", "Костер", "Фантезер" і газети "Піонерська правда", на сторінках яких уперше з'явилися його веселі оповідання. З'явилися й одразу стали неймовірно популярними. Чому? Та тому, що і для найменших оповідань, і для "найбільших" повістей ("Весела сімейка", 1949; "Щоденник Миколи Синицина", 1950; "Вітя Малєєв у школі та вдома", 1951) Носов не вигадував героїв, а знаходив їх (причому скрізь – по сусідству, у гостях, просто на вулиці) і слухав та дозволяв почути своїм читачам їхні розповіді про життя, про друзів, про самих себе.

Напевно, тому, вони – герої Носова – потім легко перекочовували у фільми і вистави та дуже природно почувалися там, залишаючись такими ж непосидющими винахідниками і фантазерами, тобто, звичайними хлопчиськами. Такими, якими вперше побачив їх сам письменник.

Згодом до всіх цих носовських героїв приєднався ще один, цього разу – казковий. Незнайко прийшов сам і привів із собою цілий гурт веселих і гамірних коротульок, що вибрали собі для постійного місця проживання три книжки Носова: "Пригоди Незнайка і його друзів" (1953-1954), "Незнайко в Сонячному місті" (1958), "Незнайко на Місяці" (1964-1965). І чим вони тільки там не займалися – сварилися і мирилися, будували повітряну кулю, вирушали в космічну подорож на Місяць.

Це дуже весела казка, герої якої дуже схожі на своїх маленьких читачів. Особливо Незнайко. Ну, точнісінько хлопчисько-шибайголова, який через своє невміння і зазнайство потрапляє в найрізноманітніші історії. Тому і полюбився він найбільше. І не лише нашим дітям, а й зарубіжним, тому що зусиллями перекладачів дуже скоро заговорив багатьма мовами світу. Навіть японською!

Нині існує вже п'ять казкових романів про Незнайка та його друзів. Причому два останніх написано вже в новому столітті. Річ у тім, що онук відомого письменника, Ігор Петрович Носов, продовжує трилогію Миколи Носова про пригоди Незнайка та його друзів. У 2000 році вийшли романи "Острів Незнайка" та "Ура! Незнайко!".

За сценаріями Носова ставили п'єси в театрах, знімали мультиплікаційні та художні фільми. Загалом художніх фільмів за його творами було поставлено дев'ять, найвідоміші з них – "Пригоди Толі Клюквіна" (1964) і "Фантазери" (1965). А вже в наші дні Незнайко навіть став героєм комп'ютерної гри.

ВАЛЕНТИНА ОСЄЄВА (1902-1969)

Валентина Олександрівна Осєєва (Осєєва-Хмельова) народилася в Києві 1902 року. Мати майбутньої письменниці була в числі організаторів у 1924 р. комун і колоній для знедолених дітей.

У юні роки Валентина Осєєва мріяла стати акторкою і навіть вступила на акторський факультет Інституту ім. М. Лисенка в Києві. Однак усе змінив переїзд родини в Москву, а потім у Солнечногорськ. У 21 рік юна Валя Осєєва, прийшовши одного разу у трудову комуну для безпритульних дітей, зрозуміла, що її покликання – виховувати дітей. Шістнадцять років вона віддала вихованню дітей-безпритульників і малолітніх правопорушників.

Працюючи вихователькою в дитячих установах, на дозвіллі Осєєва складала для дітей казки, сама писала п'єси і ставила їх разом із дітьми. Вона любила вигадувати ігри, захоплюючись ними не менше самих дітей. Саме за вимогою своїх вихованців у 1937 р. Осєєва віднесла в редакцію своє перше оповідання – "Гришка". А в 1940 р. вийшла її перша книжка "Рудий кіт".

Осєєва багато писала для малят – вірші, казки, короткі оповідання. Її твори були відзначені жвавістю викладу і побудовані на близьких дітям сюжетах. Велику любов у найменших читачів завоювали збірники "Рудий кіт", "Батьківська куртка", "Мій товариш" та інші. Маленькі читачі особливо полюбили цикл оповідань "Чарівне слово", у якому в захоплюючих історіях, у живих характерах подано зразки людських відносин. Ці розповіді-притчі вчать ввічливості, чесності, поваги до людей.

У 1946 р. Осєєва почала працювати над книгою "Васьок Трубачов та його товариші". Письменниця показала, як у безтурботне життя дітей втручається війна, як вона загартовує їхній характер, як вони вчаться дружити, як стають учасниками боротьби із загарбниками. Ця книга була відзначена Державною премією.

Багато епізодів нелегкого дитинства письменниці знайшли відображення в її творах. Повість "Дінка" багато в чому автобіографічна. Дитинство головної героїні збіглося зі складними роками першої російської революції 1905 р. Спритність, сміливість дівчинки виручають дорослих у важку хвилину. Гостре почуття справедливості, здатність співпереживати викликали симпатію читачів до Дінки. Ця дівчинка так полюбилася дітям, що вони не хотіли з нею розставатися.