Розділ «ЗАРУБІЖНІ ПИСЬМЕННИКИ»

АСТРІД ЛІНДГРЕН (1907-2002)

Усе почалося з того, що в Стокгольмі на вулиці випав сніг. І звичайна домогосподарка на ім'я Астрід Ліндгрен посковзнулася і ушкодила ногу. Лежати в ліжку виявилося дуже нудно, і фру Ліндгрен вирішила написати книгу. Не для друку, звісно. Астрід була розсудливою жінкою і розуміла, що навряд чи якийсь видавець захоче возитися з її твором. Фру Ліндгрен писала свою книгу для дочки і... ще для однієї дитини. Тієї самої дівчинки, якою була вона сама років двадцять тому.

У той час Ліндгрен звали зовсім не Ліндгрен, а Астрід Анна Емілія Еріксон. Жила вона разом із батьками в садибі з назвою Нес. І була неймовірно, неперевершено щаслива. Імовірно, тому, що в садибі Нес жило кохання. Те саме, про яке колись складали пісні трубадури і менестрелі.

Одного разу хлопчик на прізвище Еріксон (як ви здогадалися, це був батько Астрід) побачив на ярмарку світловолосу дівчинку з чубчиком. Відтоді Самуель Август із Севедстропа міг думати тільки про Ханне з Хульта. Заради неї він, тоді ще напівзлиденний селянин, відмовився від дівчини з приданим у п'ятдесят тисяч крон. А коли Ханна оселилася в Несі, Самуель Август щодня дякував Бога за те, що він подарував йому таку дружину.

Дітей у сім'ї було четверо: Гуннар, Стіна, Інгегерд і Астрід. Жили всі весело, дружно. Гралися, разом ходили до школи. Згодом Астрід згадувала своє дитинство з радістю та задоволенням, і щоразу дякувала за це Богові та батькам. Мати була дуже освіченою і дуже музичною жінкою. Вона багато співала і часто розповідала дітям історії з Біблії, вчила їх писати листи, запам'ятовувати почуті пісні та вірші.

Батько теж дуже любив дітей і багато з ними займався. Згадував випадки з життя, а іноді – просто описував минулий день та все, що з ним цього дня відбувалося. Астрід вважала, що мистецтва оповіді навчилася саме в нього.

Так, чудово було бути дочкою Еріксонів! А ще краще було взимку разом із братом і сестрами до знемоги валятися в снігу, улітку лежати на нагрітих сонцем каменях, вдихати запах сіна і слухати спів деркача. А потім гратися, гратися від ранку до самого вечора.

Але... будь-якому, навіть найтривалішому святу коли-небудь настає кінець. От і Астрід одного разу усвідомила, що вже виросла. А оскільки батьки цього не помітили, фрекен Еріксон вирішила почати самостійне життя. Вона пішла працювати коректором у газету найближчого містечка Віммербю і першою з місцевих дівчат обстригла своє довге волосся.

Коли ж Астрід виповнилося вісімнадцять, вона в пошуках роботи вирушила в столицю Швеції – Стокгольм. Ось там дівчині стало погано по-справжньому. У Стокгольмі в неї не було ні рідних, ні друзів, ні грошей. "Я самотня і бідна. Самотня тому, що так воно і є, а бідна тому, що все моє майно складається з одного датського ере. Я боюся зими, що надходить", – писала вона братові Гуннару.

Але доля все-таки посміхнулася Астрід. Після довгих пошуків фрекен Бріксон знайшла роботу в Королівському товаристві автомобілістів. А через кілька місяців вийшла заміж за свого шефа Стуре Ліндгрена.

Так конторська служниця фрекен Бріксон перетворилася на хатню господиню фру Ліндгрен. Ту саму непомітну хатню господиню, яка одного разу написала для дочки книгу. Астрід Ліндгрен, жартуючи, неодноразово згадувала, що однією з причин, що спонукали її до письменства, стали стокгольмські зими і хвороби – то її самої, то дочки Карін, що увесь час просила маму про що-небудь розповісти. Саме Карін і належить ідея появи дівчинки Пеппі.

Ну, а потім... Потім наполеглива дитина вмовила свою маму послати цю повість у видавництво. Дива, на жаль, не сталося. Історія про Пеппі Довгупанчоху видалася редакторові занадто дивною і знову зайняла своє місце в шухляді письмового столу.

Але Астрід це чомусь не засмутило. Свою нову книгу – "Марі виливає душу" – вона відважно відправила на один із шведських літературних конкурсів. І, чесно кажучи, зовсім несподівано для себе одержала там першу премію. Її письменницький дебют відбувся в 1944 році. Популярність же до Астрід Ліндгрен прийшла з опублікуванням роком пізніше її книги для дітей "Пеппі Довгапанчоха", потім з'явилися розповіді про Малюка і Карлсона, Еміля з Леннебергі, Братів Левине серце та інші.

Отут Ліндгрен до кінця зрозуміла, яке це щастя – можливість писати. І що всі негоди і невдачі в її житті – по суті, "дрібниці, справа житейська". Тепер вона щовечора мріяла про те, щоб скоріше почався новий день і настав момент, коли можна буде сісти за письмовий стіл і залишитися наодинці зі своїми героями. Подивитися, куди це вирушив Карлсон, захопитися новою витівкою Еміля, разом із дітьми із села Бюллербю вперше за літо викупатися в озері. А головне – знову відчути себе білявим дівчиськом з кісками, зав'язаними "калачиками"...

З того часу Астрід стала писати книги одну за одною. І... одержувати премії: медаль Нільса Хольгерссона, орден Усмішки, диплом почесного доктора університету в Лінчепінгу... А якось Ліндгрен довідалася, що їй буде вручено найголовнішу нагороду казкарів – Міжнародну Золоту медаль і премію Ганса Крістіана Андерсена (яку називають "малою Нобелівською").

Це відбулося 1958 року в Італії, у Флоренції. Над Папаццо-Веккьо сяяло сонце, і в руках герольдів у середньовічних шатах сяяли фанфари... Астрид раділа, як дитина, і напевно, зовсім не згадувала той день, коли в Стокгольмі на вулиці випав сніг... А згодом, у 1982 році, письменниця отримала цю премію вдруге.

А. Ліндгрен створила для дітей понад три десятки книг, видання кожної з яких супроводжувалося нагородою "Краща книга року", отримала премію імені Льюїса Керролла і нагороди ЮНЕСКО. Ще за життя письменниці було встановлено пам'ятник у Швеції. З початку 70-х рр. XX століття її книги незмінно очолюють перелік найпопулярніших творів для дітей.

Останні роки життя письменниці в опитуваннях суспільної думки шведи називали свою знамениту співвітчизницю найпопулярнішою жінкою країни. Напередодні свого дев'яносторіччя славетна письменниця зізнавалася: "Робота для мене все життя була найбільшим задоволенням. Вечорами я з радістю думала, що завтра настане ранок, і я знову зможу писати".

За мотивами історій Астрід Ліндгрен знято близько 40 кінофільмів. Для багатьох, наприклад дорослих Астрід Ліндгрен скоріше асоціюється з мультфільмом про Малюка і Карлсона, що живе на даху. Одне з перших прохань людей, що приїжджають у Стокгольм, практично завжди звучить однаково – покажіть, де жив Карлсон!

Підраховано: якщо весь тираж книг Астрід Ліндгрен поставити у вертикальну стопку, то вона буде в 175 раз вищою від Ейфелевої вежі. Насправді Астрід написала лише 88 творів. Однак у світі було продано понад 130 мільйонів видань її творів 80 мовами.