Розділ «ЗАРУБІЖНІ ПИСЬМЕННИКИ»

Легенда про Марка Твена... Вона існувала. Довгі роки не тільки для Сполучених Штатів, а й для всього світу Твен являв собою символ Успіху, втілення заповітної американської мрії. Очевидці стверджували, що туристи з усього світу приїжджали в США тільки для того, щоб подивитися на два дива – Ніагарський водоспад і письменника Марка Твена

Але ж починалося все доволі скромно...

Дванадцятирічним підлітком після смерті батька, судді в маленькому провінційному містечку, Семюель Ленгорн Клеменс (так його звали тоді) без особливого жалю залишив школу і пішов учнем у друкарню. Набираючи оголошення в місцевій газеті, він, напевно, не міг і уявити, що через кілька десятиліть газети усього світу вважатимуть за честь надрукувати хоча б фразу, рядок, новий жарт великого Марка Твена. Та й хто міг таке припустити?

У двадцять років Сем зважується на доволі ризикований учинок. Він кидає спокійне сухопутне життя-буття й іде в лоцманські "щенята" – так називали на Міссісіпі взятих на виучку хлопців. Уже через якихось два роки, пройшовши ріку уздовж і поперек, він з повним правом встане біля штурвала. Набагато пізніше він зізнається: "Воістину все на світі суєта суєт, крім лоцманської справи". Слухняний штурвал, безкрайня ріка і нічим не обмежена воля – що ще потрібно людині? Нічого!

Щастя, щоправда, ніколи не буває довгим. Незабаром громадянська війна між Північчю і Півднем поставить крапку в лоцманській кар'єрі Клеменса. 1 все-таки ріка залишиться з ним назавжди. "Марк Твен!" ("Мірка – два!") – кричав на перекаті, вимірюючи глибину, лотовий матрос, що означало – "До дна два сажні – прохід вільний!" "Марк Твен" – ці два слова, два найкращих для лоцмана слова, і стали другим ім'ям Семюела Клеменса.

Але спочатку була війна, дуже недовге перебування в армії жителів Півдня, з якої він дезертирував буквально через кілька тижнів. Потім – Невада

і Каліфорнія. На жаль, ні срібні рудники, ні золоті копальні не принесли йому багатства. І все ж таки він знайшов свою "золоту жилу". І знайшов він її в невеликій провінційній газеті, куди Сем влаштувався репортером. За кілька років він (тепер справді Марк Твен) став найвідомішим журналістом у Сан-Франциско.

Саме в цей час, у 60-ті роки позаминулого століття, починають з'являтися його оповідання, які зробили ім'я їхнього автора неймовірно популярним. Адже до Твена так не писав ніхто. Це було не просто смішно. Це був шалений, грубуватий, буйний, стовідсотковий американський гумор.

Дехто зараз навіть приписує Твену сумнівну честь родоначальника так званого "чорного гумору". І, хоча, звичайно, у його оповіданнях приголомшлива кількість розбитих голів, зламаних щелеп і підбитих очей, головне в них – не це. Головне в них – фантастична веселість їхнього автора, що примудрявся "витягти сміх із кожного грана життя".

Здавалося, ніщо не могло затьмарити цю невичерпну веселість. Тим більше, що в Марка Твена усе складалося на диво вдало. За гучним успіхом його перших оповідань прийшов такий же успіх його мандрівних нарисів "Простаки за кордоном" (1869) і "Без багажу" (1872), які він привіз із кругосвітньої подорожі та з поїздок батьківщиною. Потім з'явився роман "Позолочене століття" (1873, у співавторстві з Ч. Д. Ворнером), що дав назву цілій епосі в історії Сполучених Штатів. А ще через три роки побачила світ книга, що згодом ввійшла до скарбниці світової літератури – "Пригоди Тома Сойера" (1876). Книга, яку сам Твен охрестив "гімном у прозі".

Так щасливий фейлетоніст із Дикого Заходу на очах здивованої публіки впевнено ставав кумиром читачів. Вони його майже боготворили. За безтурботний сміх і блиск сарказму. За абсолютну свободу від усіх забобонів і будь-яких догм. І ще за те, що він умів бути новим і різним. Здавалося, йому нічого не варто перейти від "променистого" "Тома Сойєра" до "сутінкового" "Гекльберрі Фінна" (1885). Або написати кумедну історичну казку "Принц і жебрак" (1882), а лише через рік – роман-спогад "Життя на Міссісіпі" (1883), свій найліричніший і найскорботніший роман.

Але за всієї розмаїтості Твен скрізь залишався самим собою, за словами Теодора Драйзера, "простим безпосереднім генієм", близьким і зрозумілим мільйонам читачів.

Неймовірний літературний успіх приніс успіх матеріальний. А після того як Марк Твен заснував власну видавничу фірму, яка теж давала чималі доходи, він навіть зізнався одного разу: "Я зляканий розмірами свого успіху. Усе, до чого я доторкаюся, перетворюється на золото". Так що легенда про улюбленця американської Фортуни мала під собою деякі підстави.

Наприкінці XIX століття в одному зі шкільних творів на тему "Ким би ти хотів бути?" якийсь американський хлопчик написав: "Я хотів би бути Марком Твеном... по-перше, тому, що він такий веселун, я думаю – він справжній клоун... По-друге, тому що він так багатий... у нього мільйони... По-третє, у нього чудова дружина і чудові діти". І все це було чистісінькою правдою. Але, на жаль, як і на Міссісіпі, щастя виявилося недовговічним, майже ілюзорним.

Насамперед були втрачені мільйони, які Твен, не шкодуючи, вкладав у всілякі чудеса техніки. Його майже хлоп'яча віра в кожен новий винахід зіграла з ним злий жарт. У 1894 році видавництво Твена збанкрутувало, а сам письменник майже до кінця життя потрапив у справжню кабалу, виплачуючи незліченні борги. І він виплатив усе – до останнього цента!

Та біда, як кажуть, не приходить сама. Смерть дружини і двох дочок підточує і без того надірвані сили. Настрій похмурого песимізму, розчарування в усьому переслідує його. Замість "найвеселішого письменника Америки" з'являється гнівний нещадний сатирик, гострий сарказм якого не шкодує нікого – ні бабусю Європу, ні молоду американську демократію, ні людство взагалі. Маска клоуна, веселуна спадає, і під нею виявляється обличчя розчарованої, сумної людини, яка багато страждала.

І все ж таки він ще за звичкою жартує: "Я з'явився на світу 1835 році разом із кометою Галлея. Вона знову з'явиться майбутнього року, і я думаю, що ми разом зникнемо. Якщо я не зникну разам із кометою Галлея, це буде найбільшим розчаруванням у моєму житті. Бог, напевно, вирішив: ось два чудернацьких явища, які неможливо пояснити: вони разом виникли, нехай разом і зникнуть". Цей жарт Марка Твена виявився пророчим. Справді, у травні 1910 року космічна мандрівниця завітала за своїм земним побратимом, і вони пішли разом... Пішли, щоби, за законами небесної механіки, повертатися до нас знову і знову.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!