Фестивальні конкурси стали дієвою формою відкритого змагання творчого потенціалу музейних працівників нашої країни та налагодження інтенсивної міжмузейної комунікації. Музеї-переможці у номінаціях "кращий музейний фільм", "кращий музейний телевізійний проект", "краща міні-експозиція", "краща музейна поліграфічна продукція" тощо активно обмінювалися досвідом та інноваціями з іншими музеями країни. Неабиякий суспільний резонанс отримав і PR-ефект Всеукраїнського музейного фестивалю.
Переконані: щорічне проведення Всеукраїнських музейних фестивалів та регіональних музейних форумів із залученням широкого кола громадськості здатне спричинити перелом у ставленні українського суспільства до національної музейної спадщини. Саме таким чином можна подолати існуючі суспільні упередження та представити пересічному українському громадянинові музеї як якісно оновлені установи із сучасними технологіями комунікації та технічно модернізованими атракційними експозиціями.
Туристи та екскурсанти часто зіштовхуються з такою проблемою, як відсутність у штаті українських музеїв екскурсоводів із знанням іноземних мов. Для прикладу, приїхавши у філію Львівської галереї мистецтв – Олеський замок – туристи можуть замовити екскурсію лише українською мовою. Іноземні туристи, як правило, приїжджають сюди зі своїми гідами. Це аж ніяк не сприяє зростанню рівня зайнятості місцевого населення та збільшенню доходів музейних закладів.
Важливо наголосити і на позитивних тенденціях розвитку мережі музейних закладів у системі туристичної інфраструктури. При створенні нових туристично-привабливих продуктів українськими туроператорами активно використовується європейський досвід формування культурологічих турів із комбінованим у просторі і часі відвідуванням низки репрезентативних музеїв того чи іншого краю.
У цьому контексті вартим уваги й поширення на інші терени є досвід Карпатського регіону, в якому на початку XXI ст. налагоджено плідні партнерські стосунки між Радою з туризму Карпатського регіону та Асоціацією музеїв і галерей Карпатського регіону.
Регіональним туристично-інформаційним центром в Івано-Франківську спільно з Радою з туризму Карпатського регіону та обласними державними адміністраціями регіону протягом 2004 –2005 pp. було реалізовано інвестиційний проект "Розширення бізнес-можливостей розвитку музейної справи в Західній Україні". Метою цього проекту є підвищення життєздатності музейних закладів, салонів, галерей шляхом організації заходів з удосконалення в них рівня менеджменту, маркетингу, в т. ч. виявлення додаткових послуг, які вони можуть надавати для залучення нових джерел доходів, організації нових напрямів діяльності та підвищення рівня обслуговування відвідувачів [38].
В рамках проекту було проведено навчальні семінари для працівників музейних інституцій в регіоні, організовано ознайомчі тури для туристичних організацій та представників
ЗМІ музеями регіону з метою розробки та популяризації туристичних маршрутів місцями культурної спадщини Карпатського регіону.
Серед інновацій розвитку музейної мережі регіону згадаємо, для прикладу, такий факт: у жовтні 2005 р. на одній із найстаріших броварень України і Європи – "Львівській пивоварні" – було відкрито перший в Україні Музей пивоваріння. За кордоном такі музеї є одними з найпопулярніших місць для туристів. У Німеччині працює понад 80 пивних музеїв, в Австрії – 10, у Бельгії та Чехії – по 15 музеїв-пабів.
Площа Музею пивоваріння, для котрого спеціально реконструювали історичні приміщення пивоварні, становить 600 м2. Майже два роки тривали роботи по його створенню. Серед унікальних експонатів музею – Книга рецептур початку XX ст., за якою можна простежити процес варіння пива, статут Львівського акційного товариства броварів 1897 p., гальба "Зоська" кінця XIX – початку XX ст., понад 30-ти- сячна колекція пивних етикеток. Відвідувачі зможуть побачити старовинні процеси виробництва пива та дегустувати його в спеціальних залах.
Можна перераховувати ще десятки пріоритетів та завдань розбудови національної музейної мережі організаційно-управлінського, міжмузейно-комунікаційного, міжнародно-партнерського, освітньо-культурного, експозиційного, туристично-екскурсійного, рекламно-інформаційного та комерційного характеру. Проте, з огляду на нормативні обсяги посібника, спинимося на найважливішому – розширенні національної музейної мережі як такої.
У 2005 р. за ініціативи Всеукраїнської асоціації музеїв, Національної громадської ради з туризму і курортів, Українського фонду культури і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури було розроблено програму "Відродження замків України", згідно з якою буде створено перелік об'єктів, що потребують реконструкції, а також визначено шляхи їх подальшого розвитку як музейно-туристичних об'єктів.
Сьогодні у туристичній індустрії 40% замкових комплексів України використовується під музейні заклади.
Серед областей України, за кількістю музеєфікованих і перетворених на туристичний продукт замкових комплексів, перше місце посідає Львівська область (замки в Олеську, Підгірцях, Жовкві, П'ятничанах, Свіржі, Золочеві) [41, 46].
Велику популярність серед туристів та екскурсантів мають Ужгородський і Мукачівський (Закарпатська область), Олеський і Золочівський (Львівська область), Кам'янець-Подільський і Меджибізький (Хмельницька область), Хотинський замки-музеї (Чернівецька область).
Але багато із збережених комплексів ще закриті для екскурсійних відвідувань та доступу туристів (замки в Бродах, Жовкві і Свіржі на Львівщині, Чинадійовому (Закарпаття) тощо через розміщення у них адміністративних організацій.
Нині Україні вкрай потрібні музеї нового типу – історико-анімаційні скансени, які репрезентували б світові понад п'ятитисячолітню історикокультурну спадщину нашої країни.
Козацькі скансени в Україні вже є (напр., Національний заповідник "Хортиця"), і розвиток їх триватиме й надалі. (Скажімо, лише в одній Донецькій області зусиллями Донського козацтва розроблені проекти двох подібних скансенів – Музею козацького побуту просто неба на Савур-могилі та меморіального комплексу "Козацька пристань" в с. Рай-городку).
Що ж до попередніх історичних епох формування українського етносу, то проблема їх адекватної музейно-туристичної репрезентації є набагато гострішою.
Нині українська громадськість впритул наблизилася до усвідомлення необхідності початку реалізації проекту історичної реконструкції трипільського протоміста на Київщині біля Ржищева (чи деінде). Над цим проектом плідно працюють як археологи Інституту археології НАН України, так й активісти організації "Коло-Pa". Зазначимо, що, за умови втілення цього проекту у життя й активного інформаційно-рекламного просування нового турпродукту, Трипільське протомісто-скансен відразу стане наймасовішим об'єктом екскурсійно-туристичного інтересу України, особливо серед школярів та студентської молоді.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Музеєзнавство» автора Рутинський М.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пріоритетні напрями та завдання розбудови національної музейної мережі“ на сторінці 2. Приємного читання.
