Розділ «Утопічне мислення: перемінливі функції та доля»

Постіндустріальні утопісти

Тільки так вона здатна перетворитися на мету суспільної дії, а не лишатися заручником інтересів і підпільних (тобто закритих для обговорення, позагромадських) тактик окремих партій чи груп, як це трапилось із марксизмом, зокрема в Російській імперії.

Оскільки однією з основних проблем утопічного проектування є розробка шляхів переходу «звідси — туди», тобто пошуку адекватних суспільно-політичних стратегій та ідентифікація адекватних агентів зміни, перед теоретиками постає питання забезпечення відповідності між інтересами агентів зміни та закладеними в підмурках їхніх утопічних проектів цінностями. Звуження цінностей до класових призводитиме до відмежування утопічного проекту від громадського обговорення. Можна припустити, що подібні проекти взагалі уникатимуть сфери відкритості, оскільки несуть у собі зерна дестабілізації, немирних механізмів реалізації та спираються зазвичай на не дуже численні упосліджені соціальні групи. Мірою зростання середніх класів і поліпшення умов робітників потенційною соціальною базою таких рухів лишаються окремі невеликі групи, що переважно опинилися в становищі соціальної ексклюзії, а отже, втратили інтерес до громадського активізму та здатність мобілізувати інші класи. Тому доречнішою виглядає стратегія опори на ширші цінності, яка здатна об'єднати розрізнені альтернативні рухи з традиційними політичними партіями та профспілками. Роздробленість цих сил і невдача чотирьох теоретиків знайти для них спільний ґрунт, а по суті — небачення ними можливості злуки цих сил, змушує Фран-кела самому окреслити ці перспективи та цінності, які б їх усіх об'єднали. Звідси — універсальність і класова відстороненість цінностей, на які він опирається: рівність громадян перед законом і державою; економічна, політична та соціальна захищеність індивідів; мирне співіснування націй і класів; екологічна свідомість; орієнтація суспільних систем на індивіда, а не на обслуговування власних потреб; максимальна допустима деінсти-туціоналізація життя; рівномірність розвитку регіонів світу; догляд і підтримка неповноцінних осіб; соціально та екологічно зорієнтована економіка. У таких широких межах нішу для себе можуть знайти не тільки енвайронменталісти, феміністи, захисники Третього світу та пацифісти, а й традиційні ліві.

Відштовхуючись від цих цінностей, Франкел вказує на допустиме співвідношення різних полярних якостей суспільної структури: глобальної інтеграції та самодостатності, централізації та децентралізації, планування та ринку, пацифізму та мілітаризму, національних структур і регіональної демократії і т.д. Міра тяжіння утопічного суспільства до одного з полюсів цих бінарних опозицій залежить від того, наскільки це дозволяє дотримуватися базових цінностей. Окремі полюси цих опозицій становлять для Франкела другорядні, порівняно з базовими, цінності, тоді як для окремих теоретиків-утопістів вони є самоцілями. Якщо для Баро децентралізація — кінцева мета, то для Франкела вона допустима лише остільки, оскільки сприятиме рівності, забезпечуватиме захист довкілля, догляд за неповноцінними, соціальну, економічну та політичну захищеність кожного і т.д. Зрозуміло, що забезпечити все це децентралізована структура нездатна. Тому певна міра централізації неодмінна.

Щоб не завдавати шкоди своїм проектам, утопістам варто відразу визначатися з базовими цінностями і завдяки цьому уникати фатальних і кричущих суперечностей у своїх моделях, які часто виникають із того, що одна сфера життя моделюється на основі одних цінностей, а інша — на основі зовсім інших. Суперечність між ціннісними орієнтаціями однієї людини може призвести до внутрішнього конфлікту, але суперечність між цінностями, на яких побудоване суспільство, може призвести до нежиттєздатності системи в цілому, фатальних дисфункцій і конфліктів, які не дозволять зробити його максимально близьким і комфортним для людини. І Борис Франкел використав цей метод розвінчування утопій сповна, викриваючи несумісні соціальні інститути (скажімо, несумісність самостійного виробни-ка-споживача з «електронного котеджу» Тоффлера з пануванням транснаціональних корпорацій; неможливість пропагованого Баро соціального захисту та рівності без державних інститутів, які Баро відкидає) в образах майбутнього всіх чотирьох авторів, вказуючи, що одночасне існування або, навпаки, наявність одного та відсутність супутнього йому інституту спричинятиме збої в функціонуванні суспільної системи.

Не менш критичний Франкел стосовно постіндустріальних утопістів і за третім критерієм — наявністю конкретної стратегії побудови постіндустріального утопічного суспільства. Проблеми проектів Баро, Ґорца, Джонса й Тоффлера починаються вже з того, що їхньому баченню майбутнього притаманний недогляд побічних наслідків пропонованих ними інститутів, неувага до взаємозалежності інститутів, мультиплікації та реверберації наслідків впровадження кожного з них у топологію суспільства. Це істотно підриває здійснимість утопій, а непослідовна або вузька ціннісна орієнтація окремих із них призводить до невизначеності або неадекватності агентів, які провокуватимуть зміну. Ґор-цеве покладання на постіндустріальний неопролетаріат не витримує критики з огляду на становище цього марґіналізованого класу, якому пропонують, подібно до класичного пролетаріату, стати на чолі суспільного прогресу. Віра в цей клас наражається на його недостатню численність і слабку, унаслідок марґіналізова-ності, самоорганізацію.

На думку Тоффлера, його постіндустріальне суспільство — Третя Хвиля — вже настає, приходячи само по собі завдяки змінам у технології та джерелах енергії, а шлях воно собі прокладає в першу чергу через гігантські транснаціональні корпорації. Не дивно, що на відміну від громадського активізму трьох інших теоретиків, а також Бориса Франкела, Тоффлер присвятив більше часу консультуванню представників бізнесу та ТНК зокрема. Його утопія не належить до того класу утопій дії або утопій-проектів, який ми описали як продукт специфічної констеляції соціологічних і епістемологічних тенденцій у ХХ ст.; цей клас передбачає не лише віщування майбутнього, а й вибір майбутнього шляхом обговорення в рамках громадянської відкритості, а також громадський активізм із метою реалізації обраного проекту. Натомість утопія Тоффлера більше тяжіє до іншого класу утопій — утопій інерції, які настають самі собою і випливають із сучасної реальності. Тоффлер абсолютизує технологічні тенденції, як інші абсолютизують екологічні, політичні, соціальні аспекти розвитку. Подібно до інших видів редукціонізму, технологічний детермінізм ігнорує інші важливі аспекти суспільного розвитку й неспроможний визнати, що певні технології не тягнуть за собою автоматично визначених форм суспільних відносин. Коментуючи цю проблему, Кристофер Мей зазначав, що певні суспільні методи не є результатом застосування певних технологій, а «скоріше продуктом соціальних, політичних і економічних відносин, завдяки яким ці нові технології з'явилися, вдосконалювались і впроваджувалися в життя»[5].

Не менш критично оцінює Борис Франкел погляди на політику наближення постіндустріалізму тогочасного (на момент писання книги) австралійського федерального міністра науки Баррі Джонса. Останній належить до чільних діячів Австралійської лейбористської партії (АЛП) і навіть був її другим за тривалістю перебування на посаді загальнонаціональним президентом (1992—2000 рр.). У книзі «Соньки, прокидайтеся! Технологія та майбутнє праці» Джонс відстоює традиційний політичний процес як стратегію переходу до постіндустріалізму. Натомість Франкел наполягає, що традиційні комуністична, соціалістична та лейбористська партії збанкрутіли, вони не мають «нового бачення та нового розуміння перспективи», які потрібні суспільству зараз.

Нищівна критика цих партій, зокрема АЛП, та їхнього розуміння актуального стану розвитку капіталізму стали предметом написаної Франкелем трилогії, до якої ввійшли книги «Від пророків лишаються пустелі» (1992), «Коли пароплав прибуває: трансформування Австралії в епоху глобалізації» (2001) і «Зомбі, ліліпути та садисти: влада живих мерців і майбутнє Австралії» (2004). Прикрий стан австралійського політичного поля та низький рівень його трансформаційного потенціалу Франкел пов'язує з тим, що в ньому запанувати політичні типи ліліпутів, які вихваляють знаннєву економіку та мають короткозорі й недалекі ідеї, та садистів, які неабияк могутні, вдаються до варварських економічних і адміністративних практик заради своїх власних вузьких цілей, тоді як тип зомбі лишився переважно в минулому або перетворився на марґіналізованих реліктів. Ні ліві, ні праві, ні нео-ліберали, ні постмодерністи не здатні запропонувати дієвих програм подолання наявних соціальних, політичних і економічних проблем, які породжуються домінантною рисою сучасного капіталізму — фінансіалізацією (винайдений Франкелем термін). Так що він дуже скептично ставиться до можливостей усіх традиційних партій.

Шукаючи шляхів до втілення в життя власної екосоціалістич-ної напівавтаркії, Франкел не відмовляється від традиційних механізмів капіталістичної демократії — партій, рухів і профспілок, які відіграють важливу роль противаги капіталу. Однак повністю покладатися на тих у питаннях, які передбачають трансформацію власності, праці, політичної системи та промисловості неможливо. Задля реалізації сміливих задумів постіндустріальних утопістів потрібна широка коаліція суспільних сил, на чолі яких стануть нині альтернативні партії та рухи. Лише ця нова кров зможе оживити конвенційні механізми роблення політики та взяти на себе завдання реанімації й реалізації проекту Просвітництва.

Тарас Цимбал

Київ, березень 2005 р.

Наступний розділ:

Передмова

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Постіндустріальні утопісти» автора Франкел Борис на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Утопічне мислення: перемінливі функції та доля“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи