Розділ «5. Культура міжособистісних стосунків у діловій сфері»

Перебування на святкуванні урочистої події довше, ніж зазначено в запрошенні, є ознакою низької культури. Побутує думка, що американські бізнесмени здатні настільки захопитися розмовою за напоями, що забувають про час; латиноамериканці можуть без кінця говорити; британці, німці, голландці, швейцарці, японці завжди поводяться відповідно до протоколу. В Азії прийом завершується з ініціативи господаря, в Європі й Америці - гостя.

Статус чоловіка жінки, яка обіймає високу посаду, визначається її рангом. Однак траплялося, що чоловіки, які обіймали високі державні посади, заперечували, щоб привілейоване місце надавали чоловікові, який на те не заслуговує, оскільки його статус перевищував статус багатьох посадовців. У СІЛА, Італії цю проблему вирішили наданням чоловікам жінок-посадовців особливих офіційних рангів.

Раніше після спільної трапези чоловіки переходили в окреме приміщення, де пили коньяк, палили, спілкувалися, жінки у цей час перебували у вітальні. Та коли жінки в багатьох європейських країнах та СІЛА почали обіймати високі (найвищі) державні посади, досягати лідерських позицій у політиці і бізнесі, дотримання цієї традиції стало проблематичним. Тому останнім часом чоловіки і жінки після застілля спільно, проводять час у залі.

Згідно з протоколом, жінки, які не мають офіційних рангів, однак завдяки власній професійній діяльності займають помітне місце у суспільстві (юристи, представники ЗМІ, акторки, вчені, літератори та ін.), на офіційних заходах повинні займати місця молодших посадових осіб і нижче, хоч це і не відповідає їх реальному становищу в суспільстві, та й багато посадовців щиро зраділи б такому сусідові за столом.

Тендерний чинник породжує протокольні проблеми, коли посадовець має кілька дружин: яку дружину посадовця господар має супроводжувати на всіх протокольних заходах. Подібна проблема виникає за необхідності запросити на офіційний прийом, розмістити за столом партнерів офіційних осіб, які перебувають з ними у громадянських (неофіційних) шлюбах. Адже офіційний дипломатичний протокол визнає лише офіційні шлюби. За традицією, особу, яка перебуває у громадянському шлюбі з посадовцем, садовлять так, ніби вона неодружена. Проте багато посадовців вважають цей порядок неприйнятним і не відвідують офіційні заходи.

Під час бенкету господар і господиня зобов'язані обмінятися з кожним гостем хоча б кількома репліками, приділити їм увагу, щоб вони відчули себе бажаними гостями. Знаючи присутніх, їхні інтереси, смаки, потрібно заздалегідь запланувати стратегію власної поведінки, контролювати свої манери, поводитися при цьому невимушено і чемно.

Культура проведення неофіційних прийомів вимагає обов'язкового врахування офіційного статусу гостей, характеру їх стосунків з господарем (друг користується привілеєм). Особливу увагу слід приділити гостям, які перебувають на прийомі вперше.

При розміщенні гостей на неофіційному прийомі слід також мати на увазі, що молоді люди повинні поступитися своїми почесними місцями старшим за віком гостям; чоловіки не сідають поряд із дружинами; біля неодруженого господаря або за відсутності господині її місце займає праворуч від нього більш почесна гостя; якщо один стіл у залі очолює господар, інший - господиня, то чоловіки і дружини сідають за різними з них.

Отже, нормативна база бізнес-етикету пронизує майже всі складові ділового спілкування, адже він регламентує порядок зустрічі партнерів, ділову бесіду, переговори тощо. Поряд із тим, не менш впливову регулятивну і комунікативну функції виконує така його структура як бізнес-протокол. Завдяки заходам протокольного характеру партнери мають нагоду встановити дружні стосунки, краще дізнатись одне про одного.

5.4. Бізнес-етикет і діловий костюм

Важливим елементом культури невербальної комунікації у сфері ділових стосунків є культура одягу. Стандарт поведінки у цій сфері визначає дрес-код (dress-code) - набір відносно сталих, загальновизнаних правил, які визначають зовнішній вигляд людини відповідно до професійно-ділових особливостей.

Сучасна ділова культура одягу послуговується класичною і модерністською концепціями ділового костюма. Провідна ідея класичної концепції ділового костюма полягає в його консервативності та елегантності, втілених в афоризмі французького модельєра Коко Шанель (1883-1971): "Мода є тим, що виходить з моди". Характерною ознакою класичного ділового костюма є його строгість, що виявляється у відсутності яскравих кольорів, екстравагантного, ультрамодного покрою. Відповідно до цього клубний піджак малинового, темно-зеленого кольорів доречний лише у неформальній атмосфері. Класичне розуміння елегантності полягає у чіткому співвідношенні кольорів костюмів, сорочок, краваток і шкарпеток (табл. 5.1).

Людина, яка займається бізнесом, повинна приходити на прийом у костюмі (крім неофіційних заходів: бар-бекю, пікнік). Обов'язковою умовою сучасного ділового етикету є висока якість ділового костюма. Однак його ціна має відповідати принципу субординації. Наприклад, якщо менеджер успішної американської фірми одягнений у костюм за 500 доларів, то на віце-президенті найімовірніше буде костюм удвічі дорожчий.

Таблиця 5.1

Параметри елегантності відповідно до класичної концепції ділового костюма

Модерністська концепція ділового костюма вимагає дотримання певних правил:

1) головним елементом одягу ділової людини є однотонний костюм, оскільки він завжди гармонує з кольорами, малюнками інших деталей гардеробу;

2) влітку і вдень носять світліші тони; пізньої осені, взимку, ранньою весною та ввечері - темніші;

3) у першій половині дня доречніший англійський стиль (сірі брюки, темно-синій піджак), а у другій - краще вдягнути однотонний класичний костюм;

4) костюм має бути виготовленим із вовни або виглядати, як вовняний, зазвичай у холодних тонах - синіх, сірих. Влітку, особливо у спеку, можна вдягати бавовняний костюм;