РОЗДІЛ ХІІ. ІСТОРІЯ ПОДОРОЖІ ІМПЕРАТРИЦІ КАТЕРИНИ ІІ НА ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ

" Коли імператриця повідомила про свій намір Мамонову, той заперечив: "Я вам казав вже сто разів і тепер підтверджую, що я з Без- бородком не тільки ніякого діла мати, але і говорити не хочу. Немає нічого смішнішого, як віддати йому справу, яка не підлягає його розгляду. Чи не бажане вам, надіти на нього шишак і одягнувши його в кавалергардський мундир зробити його командиром цього полку? Дуже до речі! Проте ж і в той час я йому кланятися не буду. Я знаю, хто я такий, а хто він такий. ...Я краще піду у відставку".

Ця суперечка тоді закінчилася мирно. Але коли імператриця знову спробувала виставити вперед достоїнства і заслуги Безбородка, то Мамонов заперечив: "Хотів я наплювати на його достоїнства, на нього самого і на всю його злодійску зграю".

"Я соромлюся описати всі лайки, - доповнює Гарновский, - сказані на рахунок графа і його прихильників".

Стосунки між фаворитом та Безбородьком продовжували погіршуватися. Ще в одному листі Гарновського (квітень 1787 р.) ми читаємо: "Графъ - докладчикъ (Безбородько. - Авт.) бываетъ весьма редко у государыни, и притомъ старается бывать только тогда, когда Мамоновъ не бываетъ. Если же ему случится придти въ то время къ государыне, когда графъ докладываетъ, то графъ, тревожась присутствием Мамонова, всегда уходитъ".

У липні 1789 р., коли зірка Мамонова закотилася і в ролі фавори- , та його замінив Платон Зубов, ставленик князя М.Салтикова (фельдмаршал, вихователь великих князів Костянтина і Олександра), Безбородько вирішує знову діяти. В Петербург був викликаний Г.Милорадович з метою "пристроить его в рассадник будущих государственных людей ".

"У Милорадовичі, надзвичайно красивому, молодому гвардійському офіцерові, на якого вже раз государиня звернула увагу, Зубов - пише Грирогович, - не міг не бачити собі суперника. Милорадовича підтримував Безбородька, який тепер хотів зміцнити своє становище не дуже благовидним способом".

Милорадовичі - український дворянський рід, походить з Герцоговини (Сербія). Підчас російсько-турецької війни 1711-1713 pp. брати Михайло, Гаврило і Олександр Милорадовичі поступили на службу в російську армію, за що одержали маєтності в Україні.

Найвідоміші з них: Михайло Ілліч (7-1726) - полковник гадяцький (1715- 1726); Гаврило Ілліч (7-1730) - полковник гадяцький (1727-1729), відправлений у відставку гетьманом Апостолом за зловживання; Петро Степанович (1723-1799) - останній чернігівський полковник (1762-1781), при відставці - генерал-майор. Його син - Григорій Петрович (1765-1828) - був чернігівським суддею (1799) і таврійським губернатором (1802-1803).

Андрій Степанович (1726-1796), брат Петра, з 1782 р. - чернігівський губернатор, керував складанням так званого "Румянцевського опису".

Михайло Андрійович (1771-1825) - граф. Генерал-лейтенант (1805), герой Вітчизняної війни 1812 р., командир авангарду Головної армії, учасник походів у Західну Європу 1813-1814 pp.; з 1814 р. - петербурзький генерал-губернатор. Під час повстання декабристів (1825) був смертельно по- ранений П.Каховським.

Далі Григорович пише: "Не можна тут не пригадати розповідь про те, що Безбородько ніби клопотався про усунення Мамонова, про наданий випадок своєму племіннику, Григорію Петровичу Милорадовичу, ще в Ніжині. Милорадович, як засвідчує його портрет, був красенем. Ця обставина ніби і послужила однією з найголовніших причин ненависті Зубова до Безбородька".

Милорадович за вказівкою Катерини був відправлений додому. Безбородько відійшов у тінь і знову піднявся вже при царюванні Павла І.