РОЗДІЛ ХІІ. ІСТОРІЯ ПОДОРОЖІ ІМПЕРАТРИЦІ КАТЕРИНИ ІІ НА ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ

Потім перед очима цариці постали члени ніжинського грецького товариства. Старшина грецьких купців Павло Еліат (Еліот, Елкард - у різних джерелах це ім'я пишеться по-різному) привітав Катерину II промовою на грецькій мові (з цього приводу імператриця писала Великому князю Костянтину Павловичу, який вивчав грецьку мову: " ...въ Нежине я слушала греческую речь, я не поняла ни одного слова, потому что васъ не было со мною").

У Ніжині імператриця відвідала місцеві торгові лавки - їй дуже хотілося купити іграшки для своїх онучок, але нічого пристойного і цікавого не знайшла.

Грецькі купці, скориставшись моментом, запропонували їй шовкову і парчеву тканини, привезені зі сходу. Катерина II купила два сувої парчі. "Голубую съ серебромъ, - писала вона Великій княгині Марії Федорівні, - назначаю вамъ, сударыня, и внучкам моимъ. Надеюсь, что ее достанет на васъ. Фіолетовую же съ золотомъ Великому князю (Павлу Петровичу. - Авт.) і внукам моимъ и такимъ образом къ Пасхе все семеро будут съ обновками, купленными в Нежине". (Парчу вона купила в грека Аведулієва за 1 087 рублів.)

Після обіду, на який був запрошений і архімандрит Дорофей, кортеж о 13.30 рушив у дорогу на Козелець.

Тут, в Ніжині, під час візиту Катерини II в будинку графа Безбородька розпочалася інтрига, яка могла призвести до відповідних змін у нашій історії, бо за мету ставилося змінити фаворита і вплинути через нього на імператрицю.

Фаворитизм - порядки, які обумовлюються впливом улюбленців, фаворитів.

Фаворит (favorite - прихильний) - улюблений високопосадової особи, який отримує користь і переваги від його покровительства.

XVIII століття було століттям освіченості, Французької революції і фаворитів. Мораль і її норми були гнучкішими, ніж навіть наприкінці XX віку. Серед інтриг і пристрастей до влади пробиралися перш за все відважні та пронозливі люди. Але з'являються серед придворних і пригожі "хлопчики", що переходили прямо "з караулки" до спальні імператриці й змушували тремтіти старих сановників. Останні в свою чергу починали підлещуватися, шукаючи прихильності новоспечених фаворитів, які, не встаючи з постелі, правили державою. Вони були різними: і талановитими, і бездарними, і розумними, і дурними, вболіваючими за інтереси держави і просто бажаючими нажитися. Час вибрав саме таких. (Фаворитизм дуже цікава сторінка в історії,

тільки шкода, що поки мало вивчена.) А тепер повернемося до наших героїв, учасників ніжинської інтриги.

Трохи передісторії. Олександр Андрійович Безбородько розпочав свою кар'єру у 1764 р. як секретар у генерал-губернатора Малоросії графа Рум'янцева, відрізняючись особливими здібностями і ще більшими амбіціями. В період російсько-турецької війни в чині наказного полковника командував Ніжинським полком (але недовго), брав участь у боях при Ларзі, Кагулі та за Дунаєм.

У 1775 р. Катерина, помітивши, що донесення з України складалися краще, ніж ті, що надходили з інших місць, писала Румянцеву: "Прислав би ти мені кого-небудь з ваших секретарів". У Петра Олександровича було їх двоє, про яких він говорив: "Петя Завадовський да Санька Безбородько. Один прямо Адоніс, але придуркуватий, а другий розумний, але люба жаба краща від нього". Граф прислав обох. Завадовський швидко просунувся вперед і був фаворитом імператриці в 1775-1776 рр. Безбородько стояв у тіні й лише в 1778 р. його кар'єра стала рухатися вгору (одержав пост статс-секретаря).

Включившись у палацові інтриги, він ставить собі за мету досягти найвищого щабля чиновницької драбини. І треба віддати йому належне. Він досягає свого, щоправда, не при Катерині II, а при Павлу І, надавши йому послугу (сховав заповіт імператриці), він стає сенатором, світлійшим князем і канцлером. А зараз повернемося у 80-ті роки XVIII ст. У цей час Безбородько досяг певних висот у політиці і, як писав граф Луї-Філіп Сегюр, який прибув у 1785 р. до Петербурга, послом, "політіческія тайны того времени оставались въ веденім Екатерины, Потемкина і Безбородки" і додає, що Безбородько "скрыва- еть тонкій умъ подъ тяжелою наружностью".

У другому листі Сегюр пише: "Безбородко, зная всю силу власти князя (Потьомкіна. - Авт.), никогда не возстанетъ противъ него...

онъ отлично знаетъ, что если князь попадетъ въ немилость, то онъ ни въ какомъ случае не можетъ занять его место; у него нетъ ни достаточной твердости, ни представительной наружности".

Безбородько Олександр Андрійович (1747-1799) - виходець з козацької старшини, що брала початок з польського роду Ксенжинських. Демаян Ксенжинський за часів Б.Хмельницького володів помістям у Переяславському полку, брав участь у війні проти Польщі. В одному з боїв йому відрубало підборіддя, і з того часу їх стали називати "безбородими".

З 1775 р. - секретар Катерини II, з 1784 р. - граф і фактичний керівник колегії Іноземних справ. При ньому Туреччина визнала приєднання Криму до Росії (Яська мирна угода 1791 р.). З 1797 р. - сенатор, світлійший князь, канцлер при імператорі Павлові І. З іменем О.А.Безбородька пов'язане відкриття в Ніжині Гімназії вищих наук.

Завадовський Петро Васильович (1739-1812) - виходець з козацької старшини, придворний і фаворит Катерини II. Під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. був начальником таємної канцелярії графа Румянцева, відзначився в боях при Ларзі та Кагулі. Брав участь у редагуванні Кючук- Кайнарджирської угоди 1774 р. Фаворит Катерини II (1775-1776), кабінет- секретар, граф (1776).

На початку царювання Олександра II - голова комісії по складанню за- конів. Перший в Росії міністр освіти (1802-1810).

За свідченням сучасників, Безбородько "некрасивий, нестрункий, некмітливий, не володів жодною якістю, яка впливала на вибір імператриці". Так, він не подходів на роль фаворита, але ніщо людське не було чуже для нього. Крім того, він був сином свого часу. А у того часу була своя особиста мораль, і імператорський двір був її законодавцем.

Безбородько, хрещений за православним обрядом, мав владний гарем, якій поповнювався не кріпосними дівчатами, а виключно іноземками і дамами "полусвіту" (співачками, танцівницями, акторками).