РОЗДІЛ ХІІ. ІСТОРІЯ ПОДОРОЖІ ІМПЕРАТРИЦІ КАТЕРИНИ ІІ НА ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ

Полковник Гарновський, який, аби інформувати князя Г.Потьомкіна, постійно листувався з керівником його канцелярії В.Поповим, пише: "сюди (у С.-Петербург) повернувся з Італії співак Капас-чині та привіз із собою для Безбородька двох молодих італійок. Вони зазнали випробування, але я не знаю, чи будуть вони прийняті до гарему". До речі, це не було чимось незвичним. Подібне відбувалося і з іншими можновладцями. Та й сама імператриця часто змінювала своїх партнерів.

Один з іноземних дипломатів доносить в депеші: "У справах Росії помічається щось подібне до міжвладдя, яке відбувається в проміжках часу між зсувом одного фаворита і за пануванням іншого". Двір і самі міністри відставляли свої справи до остаточного вибору чергового фаворита. Нарешті він вибраний, і все йде своєю чергою.

" Міжвладдя" звично не було тривалим. Всі уважно стежили, на кому зупиниться погляд Катерини на балу або на прийомі. На другий день узнавали, що нікому не відоме особа "призначена флігель-ад'ютантом". Все було ясно. Молоду людину закликали до двору, вона потрапляла до рук лейб-медика імператриці, потім графиня Брюс або пані Перекусихіна відводила її до спеціальних апартаментів. Тимчасовий виконавець відразу одержував багатство, владу і "золоту клітку".

Міська еліта України теж прийняла цю мораль. Звичаї того часу знайшли своє відображення у спогадах іноземців, які мандрували Україною. Венесуелець Франсіско де Міранда, котрий знаходився у Києві в 1787 р. разом з імператрицею Катериною II, пише: "...ми з Кисельовим відправились на Подол в пошуках любовних пригод. Зайшли в один будинок, який мій слуга вже знав. Хазяйка, дівчина років вісімнадцяти, видалася мені зовсім непоганою. Кисельов атакував служницю, а я пішов на штурм хазяйки, яка нарешті погодилася за три дукати, хоча спочатку просила десять (Ціна на такі послуги коливалася від 1 рубля, в спеціальному будинку, до 25 рублів та більше. Військовий комендант м. Ніжина у 1787 р. бригадир граф Капуані отримував на рік близько 600 рублів. - Авт.) Приятель поїхав, а ми з моєю німфою залишались у ліжку. Вона була дуже добра і я отримав задоволення... Пізніше я дізнався, що моя німфа - дружина одного офіцера і дуже славна дівчина". Далі Міранда продовжує: "...Графиня Тарновська показала мені гравюру, на якій було зображено як дружина, поки ії старий чоловік спить, в одній сорочці вибирається з ліжка, щоб бігти до коханця... І подібне показує дама!".

Інший мандривник, швейцарський капитан Жозеф, який у цей час теж перебував на Україні, пише про міщанок: "...за моїм проханням svoschik привів гарненьку дівчину шістнадцяти років, за що я дав йому два рублі. Провів з нею ніч і вранці вона пішла дуже задоволена, отримавши від мене два дукати"; "...слуга привів мені дівчину- швачку, яка показала себе в ліжку справжню чортовою і в пилкості не поступалася француженкам. За ніч я три рази переконався в цьому. Вранці вона пішла, отримавши п'ять рублів"; "...в 10 годин відправився до однієї дівчини років 15 і спав з нею".

За таку мораль бути фаворитом у XVIII ст. не тільки не засуджувалось, але й було досить привабливим. А якщо місце в спальні імператриці займе молода людина, протеже О.Безбородька, то можна буде правити, не маючи красивого і мужнього зовнішнього вигляду. Та й Потьомкін уже не був коханцем Катерини II, але продовжував впливати на її та керувати державою, як йому це вдавалося? Дуже просто. Він сам рекомендував цариці молодих красивих офіцерів. У серпні 1786 р. її фаворитом став ад'ютант Потьомкіна 28-річний капітан гвардії Олександр Матвійович Дмитрієв-Мамонов. Сучасники відзначали, що він був високим, дужим, мав скулисте обличчя і трохи розкосі очі, був добре освіченим, говорив німецькою, англійською і французькою мовами, писав вірші та п'єси. Ось через таких Потьомкін і проводив свою політику.

Потьомкін Григорій Олександрович (1739-1791) - світлійший князь Таврійський (1783), російський державний і військовий діяч, генерал-фельдмаршал (1784). Один з учасників палацового перевороту на користь Катерини II, и фаворит і найближчий помічник. Деякий час був генерал-губернатором Малоросії. Сприяв економічному розвитку півдня України. 1772 р. записався в козаки Кущевського Куреня Запорозької Січі під іменем Грицька Нечоси. За його ініціативою в 1788 р. з колишніх запорозьких козаків було створено Чорноморське, або Кубанське, козацтво.

З 1784 р. - президент Військової колегії, командував армією в російсько- турецькій війні 1787-1791 pp.

Безбородько діє обережно, завойовуючи довіру осіб серед оточення Катерини II. А.Грибовський, статс-секретар імператриці (автор записок про Катерину II) писав, що "Безбородко имел въ комнатахъ государыни сильную партію, состоявшую изъ Марии Савишны Пере- кусихиной, ея племянницы Торсуковой, Марьи Степановны Алексеевой, камердинера Зотова и некоторых другихъ, которыхъ дни рождения и именинъ въ эти дни безъ хорошихъ подарков не оставлялъ".

Під час подорожі імператриці на південь він пропонує їй в фаворити свою людину. Це робиться в Ніжині. Тут Катерина II ночувала в будинку Безбородька, і, відрекомендувавши їй своїх родичів (Григорія Петровича Милорадовича і Михайла Павловича Міклашевсько- го), граф звертає на них особливу увагу імператриці.

З цього приводу полковник Гарновський писав В.Попову, керівнику канцелярії князя Потьомкіна: "Александръ Матвеевич (Мамонов. - Лет,) почитался оставленнымъ за болезнью в Нежине и отъ двора навсегда удаленнымъ. Некоторые признавали къ престолу при- ближеннымъ Милорадовича, а другие - Миклашевского. Оглашен

ный въ газетах царскія милости, въ бытность въ доме Миклашевски хъ (Безбородько. - Авт.) явленные, почитались достовернымъ зна комъ монаршаго къ сей фамилии благоволенія".

Міклашевський Михайло Павлович (1756-1847), виходець із старшинської козачої сім'ї. Його прадід був полковником Стародубського полк^ (1689-1706). Відзначився підчас придушення польського повстання Т.Кос- тюшка. Діяв на території Волинської губернії. З 1796 р. був її губернатором, з 1797 - Малоросійським. У 1799 р. імператор Павло І зняв його з губернаторства. На початку XIX ст. призначений сенатором. У 1812 р. подає у відставку і переїжджає на Чернігівщину, де майже 30 років займається у своєму маєтку сільським господарством.

Спроба ніби вдалася. Мамонов залишається в Ніжині, а Милорадович і Миклашевський супроводжують імператрицю в поїздці. Та й сам Безбородько намагається бути дуже корисним. М.Григорович у своїй книзі "Канцлеръ князь Александръ Андреевичъ Безбородко въ связи съ событіями его времени" пише, що "більша частина указів, підписаних Катериною протягом піврічної подорожі, були написані самим Безбородьком". У подарунок від імператриці він одержує в Москві будинок колишнього канцлера Бестужева-Рюміна. Але щось-таки не врахував великий знавець закулісної гри - його протеже відправили додому, а Мамонова повернули і засипали милостями. Він став шефом Санкт-Петербурзького полку. Його пожалували в генерал-ад'ютанти. Подаровані імператрицею діамантові аксельбанти коштували 50 ООО руб. У 1788 р. він став графом і одержав орден Олександра Невського, всіяний діамантами, вартістю ЗО 000 руб. Мамонов не забув, кому був зобов'язаний короткочасною немилістю. У листах до Воронцова Безбородько жалівся на Мамонова, бо опала фаворита до нього чуттєво відбивалася на становищі графа.

Про неприязні стосунки Мамонова до Безбородька Григорович пише: "Важко віднайти джерело, з якого витікали такі стосунки. Можливо, що милості, виявлені імператрицею Катериною II ще під час подорожі в Крим рідні Безбородька, особливо Милорадовичу і Ми- клашевському, які вважалися красенями, стривожили підозрілість фаворита государині. Безсумнівним є те, що невдовзі після повернення двору з подорожі в Петербург, настав ряд неприємних витівок Мамонова проти Безбородька".

Мамонов, мабуть, дуже шкодив Безбородьку, якщо Гарновський писав Попову: "говорятъ, что Александръ Матвеевичъ

(Мамонов. - Авт.) довольно силенъ и спасенъ графу Александру Андреевичу (Безбородько. - Авт.) и что последній много лишился бы доверенности, если бы теперь не былъ подкрепленъ его светлостію (Потьомкіним. - Авт.)".

Проти Мамонова Безбородько діяв двома засобами: по-перше, намагався налагодити відносини з фаворитом; по-друге, не афішуючи своєї участі при першій же можливості шкодив йому.

З цього приводу Гарновський пише: "Олександр Матвійович (Мамонов. -Авт.) має до графа-докладчика (Безбородько. - Авт.) природжену антипатію і навіть ім'я графа не терпить; напроти, граф посилено намагається налагодити стосунки з його превосходительством. Граф-докладчик (Безбородько. - Авт.) хоча і не здається небезпечним, однак в хитрощах рідко кому поступиться, до того ж пов'язаний тісною дружбою з такими людьми, які завжди були і завжди будуть його світлості (Мамонову. - Авт.) шкідливими".

Конфлікт зайшов так далеко, що стосувався навіть дрібних справ. Наприклад, коли імператриця вирішила передати на розгляд О.Безбородьку справу про нагородження одного з капралів Гвардійського Кавалергардського полку, в якому раніше служив О.Мамонов, фаворит рішуче виступив проти. Що відбувалося далі, описує у своїх листах Гарновський.