Розділ «Тема 5. Мезоліт»

Такий спосіб лісового життя надзвичайно поширився в мезолітичній Європі. Адже континент у цей час був укритий густими лісами. Разом із тим завдяки природній специфіці півдня України, де поряд із лісовими масивами збереглися степи, у Кримських горах та Карпатах, у Дніпровському Надпоріжжі спосіб життя мезолітичних мисливців мав певну своєрідність.

Зокрема, у лісостепу лісова модель мисливського суспільства включала в себе елементи степового господарства, наприклад промисел диких коней. У Надпоріжжі поряд із полюванням на копитних (насамперед тура) значну роль відігравало рибальство (рис. 23). Мисливці та рибалки Дніпровського Надпоріжжя взимку жили у великих (до 10 м у діаметрі) землянках, на літо переселяючись у курені на березі річки. Гірські мисливці Криму зимували в печерах передгір'їв, а на літо піднімалися слідом за оленями та іншими тваринами на високогірні пасовиська (яйли).

Рис. 23. Полювання на тура в мезоліті (реконструкція Л. Л. Залізняка та П. В. Корнієнка за матеріалами стоянки Ігрень 8 (Надпоріжжя))

Суспільства мезолітичної доби принципово не відрізнялися від суспільств кроманьйонців кінця льодовикової епохи (див. тему 4). І ті, й інші мали три основні соціальні підрозділи: сім'я, община, плем'я. Разом із тим мезолітичним суспільствам властива більша індивідуалізація способу життя, проявом чого була певна господарсько-побутова відособленість сім'ї від общини, зумовлена поширенням ефективної індивідуальної мисливської зброї — луків та стріл.

Пам'ятки

На території України відомі тисячі мезолітичних стоянок. Особливо багато їх у Поліссі, на Сіверському Дінці, у Гірському Криму, на Одещині, в Надпоріжжі (рис. 24). У рівнинних районах вони розташовані на невисоких піщаних підвищеннях уздовж річок, а в Гірському Криму — в печерах та гротах.

Рис. 24. Мезолітичні пам'ятки України:

Пам'ятки культур: І – Кудлаївка; ІІ – Яніславиця; ІІІ – Гребеники; IV – Кукрук; V – Пісочний Рів; VI – Зимівники; VIІ – донецька; VIІІ – Мурзак-Коба.

Залягання культурного шару в піщаних відкладах зумовило його руйнування в більшості мезолітичних пам'яток України, де збереглися лише крем'яні вироби. Стоянки, на яких культурний шар зберігся, являють собою кілька скупчень знахідок діаметром близько 10 м, які нерідко зливаються в одну велику пляму археологічних матеріалів. Тобто за планіграфією мезолітичні стоянки нагадують верхньопалеолітичні і складаються з невеликих стоянок окремих сімей, що мешкали в доволі скромних за розмірами житлах. На відміну від невеликих літніх жител окремих сімей, зимові напівземлянки мали діаметр 5—10 м і могли вміщати 2—4 малі сім'ї. Приклади таких великих зимових поселень дають відомі мезолітичні стоянки Ігрень 8, В'язівок 4а, Мирне.

Ігрень 8 — відома мезолітична стоянка в місці впадіння р. Самари у Дніпро в межах м. Дніпропетровська. Уздовж краю піщаної тераси Дніпра виявлено рештки 10 заглиблених на 0,7—1 м у пісок круглих напівземлянок діаметром 6—10 м. Заглиблені в землю з метою утеплення житла перекривалися дерев'яними каркасами та очеретяними дахами. В такому житлі могло зимувати кілька сімей, які, судячи зі знайдених на стоянках кісток, полювали у прирічкових заростях на турів, оленів, кабанів, диких коней, водоплавних птахів, ловили рибу (рис. 23). Крем'яні та кістяні знаряддя стоянки дають підстави віднести її до кукрецької культури і датувати приблизно 8 тис. років тому.

В'язівок 4а — ранньомезолітична стоянка, розташована на невисокому узвишші біля річки Сліпород неподалік м. Лубни на Полтавщині. На стоянці досліджено п'ять трохи заглиблених у землю, напівземлянок, що мали круглу в плані форму діаметром 4—7 м. Кістки оленів, лосів, кабанів, диких коней, косуль, бобрів, риб свідчать про мисливсько-рибальський характер господарства. Крем'яні вироби дають підстави віднести стоянку до зимівниківської культури мезоліту Лівобережної України і датувати 9 тис. років тому.

Мирне — велике пізньомезолітичне поселення на березі р. Дракулі на Одещині, що складалося зі скупчень матеріалів гребени ківської та кукрецької культур мезоліту України. Судячи зі знайдених кісток, основою господарства місцевого населення було полювання (за допомогою луків, стріл та метальних списів) на турів і диких коней.

Печери кримських гір були надзвичайно привабливим житлом для мисливців кам'яної доби й неодноразово заселялися ними. Тому печерні стоянки мезоліту Гірського Криму, як правило, багатошарові. Вони містять по кілька насичених знахідками культурних горизонтів, що належать до різних мезолітичних культур. Наприклад, у скельному навісі Шан-Коба в Південно-Західному Криму досліджено шість горизонтів різної культурної належності. Нижні два (6, 5) — шан-кобинської культури фінального палеоліту, що перекривалися шаром 4 шпанської культури раннього мезоліту, над яким містилися шари 3 (кукрецький), 2 (мурзак-кобинський) і, нарешті, верхній шар з рештками неолітичної доби. Така послідовність культурних нашарувань простежується й на інших печерних стоянках Криму (Фатьма-Коба, Заміль-Коба, Алимівський навіс, Буран-Кая, Сюрень, Шпан-Коба та ін.).

Мезолітичні могильники України — колективні поховання поблизу сіл Волоське та Василівка, на березі Дніпра, у Надпоріжжі. Відкриті О. В. Бодянським, розкопувалися В. М. Даниленком, Д. Я. Телегіним, А. Д. Столяром. Волоський могильник складався з 19 скорчених поховань, датованих фінальним палеолітом. На ранньомезолітичному могильнику Василівка і розкопано 24 скорчених, а на пізньомезолітичному Василівка ПІ — 34 скорчених і сім випростаних кістяків (рис. 25). Деякі з похованих, серед яких переважали чоловіки, були вбиті метальною зброєю з наконечниками, оснащеними мікро-вістрями з притупленим краєм. Антропологічні матеріали могильників демонструють зміну гранильного населення середземноморського антропологічного типу (Волоське) масивнішим протоєвропеоїдним (Василівка І, ПІ), а пізніше масивними північними європеоїдами вовнизького типу.

Рис. 25. Мезолітичний могильник Василівка III. Загальний план, мікролітичні наконечники стріл, уламок кістяного наконечника з поховань

Два мезолітичні поховання досліджено в печерах Криму: чоловіка – у Фатьмі-Кобі та парне поховання чоловіка й жінки - в Мурзак-Кобі.

Археологічні культури мезоліту

У мезоліті поглибилася етнічна диференціація людства, переконливим свідченням чого була поява численних археологічних культур на мезолітичній карті Європи. Лише на території України відомі пам'ятки близько десятка культур мезоліту (рис. 24), які поділяються на ранньомезолітичні (VIII, VII тис. до н. е.) та пізньомезолітичні (VII, VI тис. до н. е.). Кожній із них властивий своєрідний набір стандартизованих мікролітичних наконечників стріл, значна частина яких мала геометричну форму різноманітних трапецій, сегментів, трикутників тощо (рис. 21). Як і у фінальному палеоліті, культури належали до двох різних культурних провінцій — північної балтійської та південної надчорноморської. Серед культур південної групи мезоліту України, пов'язаної зі степовим Надчорномор'ям та Середземномор'ям, виділимо кукрецьку, гребениківську, донецьку, шпанську та мурзак-кобинську.

Кукрецька культура — одна з найбільш вивчених і наймасштабніших за площею мезолітичних культур України. Крем'яний інвентар характеризується вкладнями кукрецького типу (рис. 26, 1—4) олівцеподібними нуклеусами, численними відтискними мікропластинами, круглими скребачками, різцями на відщепах з плоским різцевим сколом, кістяними наконечниками списів з пазами для вклади і в.

Кукрецькі стоянки відомі від Гірського Криму на півдні до Київського Полісся на півночі, від гирла Дунаю на заході до Приазов'я на сході. Найвідоміші стоянки — Кукрек, Вишенне І, Балін-Кош, Кам'яна Могила, Абузова Балка, Ігрень VIII, Добрянка, Велика Андрусівка, Лазарівка та ін. (рис. 24). Культура датується від початку мезоліту до раннього неоліту — VIII—V тис. років до н. е. Кукрецьке населення Гірського Криму полювало на лісових копитних, степового Надчорномор'я — на лісостепових тварин, Надпоріжжя — на турів, благородних оленів, кабанів прирічкових лісів, ловило рибу.