Розділ «Тема 25. Східні слов'яни (літописні племена) у VIII-X ст.»

Основу волинцевського керамічного комплексу становлять ліпні горщики з яйцеподібним корпусом і чітко профільованою верхньою частиною, орнаментовані вдавленнями по вінцях. Вони схожі на кераміку правобережних пам'яток типу Сахнівка. Трапляються також слабопрофільовані посудини, миски, кухлі, сковорідки з високим бортиком. Специфічними є гончарні горщики з високими вертикальними вінцями, орнаментовані пролошеними або врізлими лініями (рис. 25). Загалом їх небагато, лише на Битицькому городищі вони становлять 60 %. Мабуть, гончарний посуд виробляли саме тут.

Ром енські ліпні горщики мають широку горловину, по вінцях та плечиках вони орнаментовані відбитками гребінчастого штампу, палички, обмотаної мотузкою, защипами, врізними та хвилястими лініями у різних сполученнях (рис. 25). Фриз у верхній частині горщика з Полтави утворено відбитками скроневих кілець. Гончарний посуд представлено імпортом салтівської культури та візантійськими амфорами, на заключному етапі культури — давньоруською керамікою.

Рис. 24. Реконструкція житла-напівземлянки з городища Новотроїцьке

Доволі широким асортиментом представлено запізні сільськогосподарські та ремісничі знаряддя, побутові речі. Це — наральники різних типів, чересла, серпи, коси-горбуші, мотижки, сокири, тесла, ковальські кліщі, різці-ложкарі, ножі, шила, риболовецькі гачки та ості, кресала, деталі дерев'яних відер та ін. Зброя — наконечники стріл, дротиків та списів, бойові ножі та сокири, шабля, уламок меча, фрагмент кольчуги. З каменю виготовлено жорна, точильні бруски, із глини — пряслиця, ливарні форми, із кістки — різні проколки, кочедики тощо (рис. 26).

Із кольорових металів виготовлені волинцевські прикраси, найповніші комплекти яких походять із Харівського, Фативізького, Бітицького та Андріяшівського скарбів. До їх складу входили срібні та бронзові браслети, сережки, шийні гривни, антропоморфні фібули, пряжки, ланцюжки, скляні намистини (рис. 22). Основні типи прикрас, судячи з речей, що входили до складу Суджанського, Івахниківського, Полтавських, Новотроїцьких скарбів, зберігають ся й у роменський час. Крім того, тут зафіксовано спіральні скроневі кільця, що вважаються етнографічною ознакою сіверян, персні, гудзики-бубонці, сережки і підвіски салтівського типу та ін. На роменських поселеннях трапляються знахідки не лише поодиноких арабських дирхемів, а й скарбів таких монет.

Рис. 25. Гончарний посуд волинцевської культури (1); ліпна кераміка волинцевської (2) і роменської культур (3)

Хронологічні рамки існування волинцевської культури визначаються у межах VIII ст. за численними датувальними речами з комплексів, а також за її позицією між попередніми пеньківськими та колочинськими старожитностями і наступною роменською культурою. Спробу О. В. Сухобокова і С. П. Юренко віднести її початок до VII ст. на підставі деяких речей, що походять, зокрема, з могильника Лебяже 1, не можна вважати вдалою, оскільки ці речі походять не з волинцевських, а з колочинських поховань. Загальна хронологія пам'яток роменського типу визначається певним архаїзмом культури, наявністю монетних знахідок, салтівськими імпортними виробами у межах другої половини — кінця VIII — X ст.

Рис. 26. Роменська культура. Матеріали з городища Новотроїцьке

За сучасними уявленнями, волинцевська культура сформувалася внаслідок просування із заходу на Лівобережжя племен празької культури або їхніх прямих нащадків (носіїв пам'яток типу Сахнівка), то засвідчують форми та орнаментація ліпної кераміки і житла з печами. Протягом першої половини VIII ст. прибульці асимілювали пеньківські та колочинські племена й увійшли в контакт із салтівським населенням, що спричинило появу специфічних рис матеріальної культури. Згодом на основі волинцевської виникає роменська культура, що, своєю чергою, стає одним із компонентів формування давньоруської культури! Вважається, що їхніми носіями були північно-східні східнослов'янські угруповання — сіверяни, котрі, за літописом, мешкали на Десні, Сеймі та Сулі, тобто по сусідству з хозарами, а потім увійшли до складу Київської Русі.

Господарство та соціальний устрій

Протягом VIII—X ст. відбуваються помітні зрушення в економіці та суспільних відносинах східнослов'янських племен. Значною мірою цьому сприяли активні контакти з Полунав'ям, кочовими та напівкочовими угрупованнями Північного Причорномор'я та Полоння.

Місцева людність починає дедалі частіше використовувати під поля не тільки легкі фунти надрічних ділянок, а й важкі родючі чорноземи на плато. Здійснюється перехід до двопільної системи. Підвищенню продуктивності праці хлібороба сприяло застосування плужного рала з широким наральником і череслом, що збільшувало глибину оранки і поліпшувало її якість, та серпів з асиметричним лезом і відігнутим руків'ям, близьких до сучасних (рис. 27). Відбуваються зміни в асортименті хлібних злаків — поширюються голозерні пшениці, придатніші для помолу.

Рис. 27. Комплекс сільськогосподарських знарядь II ст. до н. е — II ст. н.е. (І); ПІ—V ст. (2); V-VII ст. (3); VIII—X ст. (4)

Активно розвиваються також ремесла, зокрема, металообробка, чому сприяв вплив населення салтівської культури. На Пастирському і Битицькому городищах, розташованих на межі слов'янського і тюркського світів, виявлені численні вироби із заліза і сталі, кузні з набором інструментів. Тут діяли також гончарні майстерні, що забезпечували високоякісним посудом навколишні племена. Згодом кружальний посуд починають виготовляти майстри райковецької культури. Протягом IX—X ст. у південній частині східнослов'янського ареалу він поступово витісняє з ужитку груболіпну кераміку.

Спостерігається також пожвавлення міжнародної торгівлі. Система економічних зв'язків поєднувала східних слов'ян із Великою Моравією, Болгарією та іншими західно- та південнослов'янськими об'єднаннями, а також Хозарією та країнами Сходу. Про це, зокрема, свідчать численні знахідки арабських дирхемів — універсальної валюти того часу.

У цей період відбувається розквіт слов'янського язичництва. Саме ІХ-Х ст. датуються різноманітні святилища та жертовники, відкриті археологами у західних областях України, відомий Збруцький ідол та його дерев'яні аналоги, вражаючі поховальні споруди, зокрема курган Чорна Могила у Чернігові. Вважається, що городища-святилища (Ржавший, Горбовськ, Богіт, К рутилів та ін.) виникали всередині гнізд поселень як сакральні центри племені або союзу племен. Усі зазначені риси відбивають ускладнення міфологічної структури язичництва в період його найвищого розквіту напередодні прийняття Руссю християнства.

У VIII—X ст. розміри поселень збільшуються. Зафіксовані на деяких поселеннях житлово-господарські комплекси свідчать, що провідним виробничим осередком стає мала сім'я. Прогрес орного землеробства, розвиток ремесла і торгівлі сприяли формуванню територіально-сусідської общини, перетворенню її на селянську. Проте не всі слов'янські суспільства розвивалися так інтенсивно. У Молдові, на Буковині, Південному Побужжі, Дніпровському Лівобережжі в соціальних відносинах зберігаються архаїчні форми аж до X—XI ст. — моменту входження цих земель до складу Давньоруської держави.

В ареалі східнослов'янських племінних союзів-вождівств виникають нові адміністративні, ремісничі й торговельні центри. Деякі з них (Київ, Чернігів, Полоцьк, Ладога, Ізборськ та ін.) згодом стають першими давньоруськими містами, інші (Хотомель, Зимне, Пастирське, Битиця) залишаються міжплемінними центрами та прикордонними фортецями.

Посиленню впливу князів та жерців у житті суспільства сприяло зростання ролі військової знаті за умов постійного тиску з боку хозар та інших кочовиків. За літописом, у середині IX ст. навколо Києва виникає перше ранньодержавне утворення східних слов'ян — Київська Русь.