Розділ «Тема 19 Північне Причорномор'я за доби еллінізму (остання третина IV — середина І ст. до н. е.)»

У III ст. до н. е. економіка Боспору зазнала помітних змін. Зросла питома вага виноробства і ремесел у господарстві найбільших боспорських центрів. Це сприяло зростанню обсягів товарного виробництва й подальшому розвитку товарно-грошових відносин на всій території Боспору. Збільшення виробництва вина і піднесення ремесла супроводжувалися активізацією торгівлі. Раніше зовнішня торгівля Боспору базувалася головним чином на вивозі значних партій зерна, однак зі скороченням сільських територій, де впрошувалися зернові, зросла роль економічних зв'язків із варварським населенням. Адже саме воно було головним споживачем вина і ремісничої продукції, виготовлених на Боспорі. Прибутки від торгівлі зумовили активізацію будівництва у великих містах. Скорочення хлібного експорту значною мірою компенсувалося збільшенням питомої ваги інших продуктів у торгівлі з центрами Південного Причорномор'я та Середземномор'я.

У II ст. до н. е. економіка Боспору досягла певної стабілізації. Цьому значною мірою сприяло укладення скіфо-боспорського союзу, спрямованого проти об'єднання сарматських племен (сіраків та аорсів). Хоча під тиском саме цих племен Боспор був змушений сплачувати данину у все більших розмірах. Сьогодні важко уявити, як конкретно складалася ситуація на Боспорі, але вона, безперечно, була досить напруженою. Це змусило боспорського царя Перісада під час херсонесько-скіфського збройного протистояння і завдяки дипломатичній активності Діофанта передати владу над царством Мітрідатові VI Євпатору.

Події, пов'язані з переданням влади Мітрідату, супроводжувалися заколотом під керівництвом Савмака. Тривалий час цей виступ розглядався як революція рабів. Однак нині встановлено, що Савмак був одним із представників скіфської знаті і, ймовірно, командував скіфськими найманцями на Боспорі. Після передання влади Мітрідату він зі своїми прибічниками здійснив державний переворот, сподіваючись захопити боспорський трон. Однак завдяки рішучим діям Діофанта заколот було придушено, а його ватажка відправлено до Понгійського царства. Входження Боспору до складу цієї держави позитивно позначилося на розвитку грецьких міст. Адже тепер вони становили єдине ціле з високорозвиненими містами Понгійського царства.

Підтримуючи економічний розвиток Боспору, Мітрідат дбав про власні інтереси. Він розраховував використати його багаті сировинні ресурси для підготовки до війни з Римом. Проте надходження значних ресурсів не могло забезпечуватися лише за рахунок прибутків від ремесла й торгівлі чи зростання міського господарства та полісного землеволодіння. За часів правління Мітрідата хора на території Боспору складалася із сільських садиб та низки поселень і городищ. Сільські садиби належали боспорській знаті, а городища являли собою військово-господарські поселення (катойкії), де переважно мешкали військові поселенці (катойкі). Виникнення значної кількості таких поселень, де проживало еллінізоване варварське населення, що перебувало на службі в понтійського правителя, — одна з найхарактерніших ознак розвитку Боспору. Система поселень, створених у цей час, проіснувала до III ст. до н. е. і цілком довела свою життєздатність в умовах Боспору.

Розрив економічних зв'язків із південнопонтійськими центрами, зростання обсягів податків із населення Боспорського царства, яке стало останнім притулком царя на завершальному етапі його боротьби з Римом, спричинили зростання антимітрідатівських настроїв. Особливо потерпала від становища, що склалося, соціальна верхівка населення грецьких міст, яка вела морську торгівлю і сплачувала значні податки. Однак Мітрідат іще міцно тримав у своїх руках важелі управління, тож розрив із ним загрожував серйозними наслідками заможній частині грецького населення. Але після повстання Фанагорії Й інші грецькі міста відпали від царя. Скориставшись цим, син Мітрідата Фарнак у 63 р. до н. е. підняв повстання проти батька в Пантікапеї, під час якого Мітрідата, на його прохання, було вбито одним із охоронців. У нагороду за зраду Фарнак дістав від Помпея в управління Боспорське царство та підлеглі йому території, за винятком Фанагорії, громадянська община якої за анти мітрідатівські дії здобула права елевтерії ("свободи") й автономії.

Основні категорії пам'яток і матеріальна культура

Доба еллінізму характеризувалася розквітом містобудівного мистецтва. В цей період виникає низка нових поселень та міст (Горгіппія, Танаїс, Порфмій та ін.), а площа та кількість населення уже існуючих міст (Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Фанагорія) значно зростають. Завдяки збільшенню міської території у деяких містах (Ольвія, Пантікапей, Фанагорія) виділяються верхня та нижня частини, які з'єднувалися терасами. Масштабні будівельні роботи, під час яких зазнавали реконструкції цілі квартали, проводилися в Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї. Показовим є приклад Херсонеса, де майже в класичному вигляді було застосовано гіпподамову систему ортогонального планування міської території. Перебудовувалися оборонні споруди, зводилися нові мури й башти, спорудження яких велося з урахуванням рельєфу місцевості. В найвищій точці Пантікапея виріс укріплений акрополь, де розмішувався царський палац (рис. 20).

Для міської забудови характерні два типи будинків: безордерні помешкання малої площі та будинки перестильного типу, які мали розвинену планувальну схему та значну площу. В будинках заможних громадян чітко виділяються андрони (чоловічі кімнати), підлога яких прикрашалася мозаїками, та великі приміщення з вогнищами. Для покрівлі будинків різного типу використовували черепицю місцевого та імпортного виробництва, а також архітектурну теракоту. Стіни тинькували й розписували кольоровими фарбами. Центральні частини міст забудовували ордерними будинками, а скромніші оселі концентрувалися на окраїнах (Ольвія, Фанагорія). Керамічні майстерні, небезпечні з огляду пожежної безпеки, виносили за межі житлової забудови (Херсонес, Фанагорія). У цей час остаточно формуються міські магістралі, поверхню яких мостили битою керамікою та дрібним камінням, а іноді й плитами. Під покрівлею вулиць прокладали водостічні канали, а сміття вивозили за межі міста. Проводили масштабні роботи з архітектурного оформлення громадських центрів міст, будівництва ансамблів культових та громадських споруд. Найбільш показовим у цьому відношенні є центр Ольвії, де вивчені прилеглі один до одного агора і теменос із храмами Зевса та Аполлона Дельфінія. Наприкінці і V ст. до н. е. в Херсонесі споруджено театр (рис. 21). Писемні джерела свідчать, що театри були і в Ольвії та Пантікапеї. В Пантікапеї відкрито залишки громадського будинку III—II ст. до н. е., які інтерпретовано як пританей (приміщення для зібрань посадовців-пританів), а в Горгіппії — гімнасій. Згадується гімнасій і в одному із написів з Ольвії. В будівництві використовували різні системи кладок (рис. 22), а в архітектурі найпоширенішими були іонійський та дорійський ордери, корінфський використовувався менше.

Рис. 20. Акрополь Пантікапея

(за В. П. Толстіковим)

Досить активно в цей час відбувалося освоєння сільських територій, де виникали різнотипні укріплені та неукріплені поселення (Ольвія, Північно-Західний Крим, Боспор), розбудовувалися садиби, які концентрувалися в межах земельних володінь громадян (Херсонес, Керкінітіда). Сільські помешкання представлені в основному багатокамерними безордерними будинками з внутрішніми дворами та чітко вираженою господарчою функцією. На Бос-порі продовжували функціонувати оборонні вали, завдяки яким були захищені величезні сільськогосподарські території.

Рис. 21. Античний театр у Херсонесі

(реконструкція О. І. Домбровського. Фото з повітря К. Вільямса)

Певних змін зазнали некрополі античних центрів. В Ольвії та на території Боспору зросла кількість поховань представників заможних верств, які ховали своїх небіжчиків лід курганними насипами. На Боспорі використовувалися підкурганні кам'яні склепи з уступчастими склепіннями, які складалися з дромоса та поховальної камери квадратної або прямокутної форми. Найбільш показовим є склеп Царського кургану поблизу м. Керчі (рис. 23). Склепи з уступчастими перекриттями споруджувалися протягом IV—II ст. до н. е. Іноді склепіння таких поховальних споруд розписували фресковим живописом. У Херсонесі під курганний обряд поховання не набув поширення. Більшість підкурганних поховань були пограбовані ще в давнину, однак грандіозні розміри поховальних споруд свідчать, що вони належали найзаможнішим верствам суспільства.

Рис. 22. Типи кладок житлових і громадських споруд другої половини IV ст. — II ст. до н. е. (за С. Д. Крижицьким)

Поховальні споруди ґрунтових некрополів, у яких ховала своїх померлих родичів основна маса жителів античних центрів, представлені різними типами. Поряд із ґрунтовими трапляються могили, складені з черепиць, а також підбійці та земляні могили або вирубані у скелі склепи різної конструкції. Дітей продовжують ховати в амфорах. Переважало тілопокладення, але трапляються й кремації, причому найбільшу кількість таких поховань у цей час зафіксовано в Херсонесі. У ґрунтових похованнях з тілопокладеннями зафіксовано по

одному небіжчику, а в склепах, які були сімейними усипальницями, вже ховали кількох померлих. Тіла небіжчиків клали в дерев'яні труни або саркофаги. Витончені саркофаги, виконані у вигляді храму, знайдено в некрополі Пантікапея. Поряд із дерев'яними використовувалися саркофаги із мармуру. Разом із небіжчиком в могилу клали речі, які, на думку греків, могли знадобитися йому в потойбічному світі. їх набір залежав від статі, віку, становища померлого в суспільстві. Над могилами ставилися надгробки у вигляді прямокутних стел, іноді прикрашені антефіксами, або антропоморфні пам'ятники. Найбільш показовими у цьому відношенні є стели із зображеннями зброї IV— III ст. до н. е. із Херсонеса. Виходячи з даних поховального обряду, етнічний склад населення античних центрів був переважно грецьким, хоча в Ольвії та Боспорі, особливо на сільських територіях, фіксується певний прошарок вихідців із середовища тубільного населення. У Херсонесі, навпаки, наявність варварів не простежується.

Рис. 23. Дромос Царського кургану

Масовий археологічний матеріал представлений головним чином продукцією керамічного виробництва. Це, насамперед, фрагменти амфор, в яких перевозили вино та маслинову олію з центрів Південного берега Чорного моря, Родосу, Косу та інших (рис. 24). За формою посудин та клеймами чітко вирізняється продукція херсонеських та боспорських майстерень. До тарної кераміки належать також піфоси, які використовувалися для зберігання продуктів. Значною кількістю зразків представлений столовий та кухонний посуд різних типів.

Рис. 24. Імпортні амфори елліністичного періоду: