Розділ «Тема 14. Скіфи»

По-друге, це новий стиль оздоблення й оформлення речей — так званий звіриний стиль, який став візитною карткою цієї культури. Втілений у предметному світі зооморфний код надає речам тієї витонченості, що переводить їх у розряд високого мистецтва. Як зазначав К. Леві-Строс, предмет, його функція і символіка утворюють єдину систему. Образи тварин заполонили скіфську культуру, стали її єством, блиску якому надавало й золото. Культура еліти матеріалізується у блиску золота, яке затьмарює попередні й наступні віки історії.

Врешті, й відомі раніше речі набувають іншого вигляду. Удосконалюються також лук і стріли. У навколишньому світі скіфи славилися як найвправніші стрільці, і їм навіть приписували винайдення лука (Пліній Старший). Великого поширення набувають списи та дротики, а також мечі й кинджали. Руків'я та піхви парадних мечів виблискували золотом. Зазнали змін і посуд, кам'яні статуї тощо.

Більшість указаних речей, зокрема новацій, не має прототипів у причорноморських старожитностях, а їхня несподівана поява немов ілюструє одну з оповідей Геродота — про прихід скіфів із Азії. Особливо ревно обстоював цю ідею О. І. Тереножкін. Однак були й скептики, які заперечували таку можливість, вважаючи скіфів автохтонами, як, скажімо, Б. М. Граков. Тому XX ст. пройшло в палких дебатах з приводу походження скіфів.

Спочатку увагу дослідників привернула Передня Азія (що видавалося цілком логічним). З'явилася приваблива ідея, що скіфська культура (зокрема звіриний стиль) сформувалася під час перебування скіфів у даному регіоні. Цьому сприяли сумісні знахідки передньоазійських речей та речей, виконаних у скіфському стилі, виявлених на території Скіфії (Мельгуновський курган, Келермеські пам'ятки тощо), а також знахідки в Зівіє (Саккизький скарб) в Іранському Курдистані. Скарб поєднує речі урартські, ассирійські, скіфського типу (псалії, бутеролі), а також східні речі, оформлені у близькому до скіфського стилі. Однак цей факт дослідники оцінювали по-різному. Для одних Саккизький скарб став свідченням перших кроків формування скіфського звіриного стилю (А. Годар, М. І. Артамонов, Д. С. Раєвський та ін.). Б. М. Граков, який дотримувався думки, що передньоазійській традиції такий стиль не притаманний, вважав скарб свідченням перебування скіфів у Передній Азії.

P. Гіршман навіть припускав, що це могла бути могила скіфського царя Мадія хоча обставини знахідки остаточно не з'ясовані.

Водночас пошуки велися й у інших напрямах — далі на схід, де фігуративне мистецтво мало глибокі корені і знайшло вираз в оленних каменях, поширених у Центральній Азії та Південному Сибіру. Тут принципове значення мало відкриття М. П. Грязновим грандіозного царського кургану Аржан у Туві. У комплексі знахідок дощенту пограбованої усипальниці архаїчні речі чорногорівського зразка (вудила, псалії) поєднувалися з речами, виконаними у скіфському звіриному стилі. Це, зокрема, чудова велика бронзова бляха від щита у вигляді хижака, що згорнувся калачиком, навершя з фігурками гірського барана та ін. Дата спорудження кургану — рубіж FX—VIП ст. до н. е. (за Л. С. Марсадоловим) — визначила пріоритет цього регіону у розв'язанні проблеми походження скіфського звіриного стилю, зокрема деяких його образів. Приблизно цим же часом датують і зразки скіфського звіриного стилю, виявлені у кочівницьких похованнях Північного Китаю (А. А. Ковальов). Там же знаходять прототипи й інших речей, зокрема шоломів (А. Ю. Алексєєв). З Центральною Азією пов'язують походження кам'яних стел, мечів, люстерок з ручкою-вушком на звороті, навершів, казанів, деяких рис поховального обряду. Це не виключає того, що в формуванні скіфської культури певну роль могли відігравати й передньоазійські походи. Авторитетний скіфолог і знавець військової справи Є. В. Черненко обстоює передньоазійське походження скіфського захисного обладунку. Слід вказати також на вплив кавказьких народів, що здавна славилися майстрами-металургами. Так, деякі дослідники схильні пов'язувати скіфський акінак з мечами кабардино-п'ятигорського типу кіммерійського часу.

Рис. 7. Поховання вельможної скіф'янки. Мелітопольський курган

(за О. І. Тереножкіним і Б. М. Мозолевським)

Таким чином, автохтонна гіпотеза походження скіфів утрачає прихильників, а їхню появу у Північному Причорномор'ї пов'язують із новою хвилею азійських кочовиків. Скіфську культуру оцінюють як сплав різних компонентів — привнесених, головним чином, з глибин Азії та частково місцевих, злиття яких відбувалося за умов передньоазійських походів, що були каталізатором цього процесу.

Поховальні пам'ятки. Усе розмаїття скіфської культури наочно постало завдяки розкопкам курганів. Поховання розподіляються у часі нерівномірно. На архаїчний час припадає 200—300 поховань, на IV ст. — тисячі. Вони демонструють значне соціальне та майнове розшарування скіфського суспільства.

Більшість поховань рядових общинників архаїчної пори впущено в давні кургани і здійснено у невеликих ямах, перекритих деревом (рис. 6). інвентар їх доволі скромний — стріли, деталі сагайдака та кінської вуздечки, зрідка — ліплений горщик, точило, люстерко тощо, а також — жертовна їжа (кістки худоби, поруч залізний ножик). Водночас скіфи розпочинають і власне курганне будівництво. Насипами відмічено поховання верхівки. Такі могили вирізняються розмірами та облаштуванням і нерідко відмічені кам'яною стелою: просторі ями, перекриті чи облицьовані деревом або камінням, зведені на поверхні дерев'яні гробниці. Високий соціальний ранг похованих засвідчує й супровід, зокрема золоті та імпортні речі. Одне з найбагатших поховань першої половини VII ст. до н. е. виявлено в 1763 р. у Мельгуновському (або Литому) кургані на Кіровоградщині.

Зміна поховального обряду простежується з V ст., коли набувають поширення підбої та катакомби. Абсолютну більшість поховань IV ст. до н. е. здійснено саме в них. Така могила складається із двох частин: вхідної ями та поховальної камери, влаштованої збоку. Невеличку нішу, вириту у поздовжній стінці вхідної ями й розташовану паралельно їй, називають підбоєм. Камери катакомб розміщені під землею і з'єднані з вхідною ямою вузьким лазом або коридором-дромосом. Обрядженого небіжчика клали випростано, головою у більшості випадків на захід, поруч клали їжу та різні речі: у чоловічі поховання — переважно зброю, у жіночі — прикраси, прясельця, люстерка. Вхід до камери закривали заслоном із дерева чи каменів.

Розквіт курганного будівництва припадає на IV ст. до н. е., коли було зведено тисячі курганів. Нерідко вони утворюють великі могильники. Насипи різняться розміром — від ледь помітних сьогодні до колосальних споруд, що сягають 20 м заввишки. Будівництво їх провадилося за певними канонами й було спрямоване на збереження цих святинь. У той час були споруджені най грандіозніші за всю історію курганного будівництва у степу кургани — над похованнями скіфських царів та аристократії. Сконцентровані вони в пониззі Дніпра. Поховання здійснено у глибоких (до 15 м) просторих покоях складної конструкції — з нішами для поховання основних осіб та супроводу, розміщення поховальних дарів (рис. 7). Небіжчика клали у пишному вбранні, розшитому золотими платівками, та в дорогих прикрасах, поруч, а також у спеціальних приміщеннях, клали різні речі, ховали слуг і коней. Попри нещадне пограбування могил, у них виявлено чимало шедеврів. Це, насамперед, срібна з позолотою амфора з кургану Чортомлик; золотий гребінець, увінчаний скульптурною сценою битви скіфів, з кургану Солоха; витончені речі, зокрема прекрасні золоті й срібні вуздечні набори, з кургану Огуз; пектораль із Товстої Могили; чаша і кубок із зображенням скіфів із Гайманової могили (рис. 8) та Куль-Оби; чудові речі з Братолюбівського кургану та ін.

Рис. 8. Чаша з Гайманової Могили

(за В. І. Бідзілею)

Скіфський звіриний стиль

Найяскравішою рисою скіфської культури є звіриний стиль. Його виникнення, мабуть, пов'язане з самою природою кочового суспільства, яке завдяки мобільності та войовничості набуло певних переваг над осілими народами, певної свободи у виборі життєвого простору. Це висунуло на перший план могутніх ватажків, військову аристократію, яка мала закріпити своє лідерство у знаковій системі. Образ звіра найкраще відповідав духові цього середовища, тому й набув поширення передусім в оздобленні обладунку воїна та коня, а також ритуальних і престижних речей.

Техніка творення зооморфних образів різнилася залежно від матеріалу, з якого виготовлялися ті чи інші речі, і їхнього призначення. Більшість золотих виробів використовувалася для оздоблення парадної зброї, одягу, чаш, тобто призначалася для розміщення на площині. Тому зображення тварин витиснено із листового золота. Деякі речі, а також окремі деталі із золота виготовляли у вигляді фігурок тварин чи їхніх частин шляхом литва, тому вони мають вигляд скульптурок чи високого рельєфу. Всеосяжність зооморфізації, особливо за архаїчного часу, зумовила втілення образів тварин і в інших матеріалах: бронзі, кістці, залізі, можливо, навіть дереві. Більшість таких виробів мали утилітарну функцію. Вони демонструють дивовижну єдність форми (функції) речі з образом тварини. Вирізавши голівку на одному кінці й копитце на іншому, псалій перетворювали у стилізовану фігурку тварини; круглу бляху виготовляли у вигляді згорненого калачиком хижака; залізний бубонець із закрученим угорі кінцем ставав голівкою хижого птаха.

Репертуар зображень містить, насамперед, образи хижаків (пантера, лев, рись, барс, орел, вовк, а також дикий кабан). У них виразно простежується бажання посилити функцію речей: додати воїнові та його вірному товаришеві коневі сили, спритності, наснаги до перемоги, навіть агресивності. Звідси й акцентація уваги на певних органах: велике вирячкувате око, гарячі роздуті ніздрі, непропорційно великий хижий дзьоб, вишкірені зуби. Цей прийом вилився в передачу образу через його прикметну рису, тобто в заміну цілого частиною: могутнім дзьобом чи кігтем, лапою, крилом, голівкою або протомою. Акцентація уваги на певних рисах (органах) призвела до передачі їх знову ж таки звіриними образами. Кігті пантери з Келермесу виконано у вигляді стилізованих фігурок пантери у позі калачиком, низку їх розмішено й на хвості. Цей прийом дістав назву "зооморфного перевтілення". На деяких виробах поєднання різних образів, плавне перетікання одного в інший, їхня мінливість і загадковість утворюють таке плутане мереживо, що недосвідчене око може сприйняти його як загадковий візерунок. Поєднання різних образів — завершених чи у вигляді знака-органу (риси) — нагадує закодований у шараді текст. Особливо це притаманне звіриному стилю архаїчної пори.

Водночас були поширені й образи "мирних" тварин — травоїдних (олень, козел, баран, кінь), а також риб і водоплавних птахів, /хні зображення доволі реалістичні, хоча й не позбавлені гіперболізації деяких рис та мотиву зооморфного перевтілення (гіллясті роги оленя уздовж усього тулуба закінчуються стилізованими голівками птахів). Третю групу становлять синкретичні образи. Загалом зображення тварин постають неначе виокремленими із навколишнього світу, і це враження інколи навіть підкреслюється розмежувальними лініями.