Розділ «II. Господарство сїльське»

В порівнянню з иньшими королївщинами тут продукти рільного господарства ідуть на торг в дуже значній мірі. Та, як бачимо, справозданнє показує нам зрештою не тільки се, а і те яким цїлям служило тодїшнє фільваркове господарство, і як використовували ся доходи з сїл. Для порівняння візьмемо тепер справоздання з адмінїстрації дальше на північний схід, в лїсовім уже поясї положеної Любачівської королївщини. Маю їх з рр. 153 5/6 і 153 6/7 і з них бачимо:

Чинші давали коло 160 зол. Меду приходило з королївських і панських сїл 17 ½ колод, і сей мед пішов на продаж, дав одного року 280[593], другого 308 гр. Куниць прийшло 36, продавано по 12 гр.; бобрів зловлено 5 і продано по 2 зол. Данного вівса прийшло 100-103 колоди. В 1536 р. сей данний овес в части ужито на солод, на замкову потребу, по части обернено на солод для робітників, що робили коло гатей і будинків, і так спожито його. Другого року «овес за наказом кор. величества заховано на його приїзд в границї Руси.» Овець і кіз з пяти волоських сїл прийшло 119 штук, з них 30 штук спожили робітники, що робили коло замку в Городку і ставу в Лелехівцї, а 83 штук овець і 10 кіз продано, що разом з иньшими датками волоських сїл дало 49 гр. Другого року прийшло 105 штук, з них 12 шт. стравили грабарі, що копали стави, 14 здохло, а 72 продано.

Збіже, яке приходило з млинів, коли вони, не були видержавлені арендою, продавало ся; в 153 6/7 р. з пяти млинів продано було збіжа за 149 зол.

Фільварок був лише оден. Доходи фільваркового господарства представляють ся так: продано 2 пари волів і 32 свинї, за 56 зол., солоду за 38 зол., сїна 5 стогів за 12 зол., 8 колод пшеницї, три проса, по дві коноплї, маку і цибулї, колоду гороху, три колоди муки, всього дало се коло 45 зол., а цїлий дохід з фільварка 165 зол. На другий рік дохід фільварка був ще меньший — тільки 118 зол., решта продуктів ішла на виживленнє. Купували запаси з фільварку, скільки подані звістки, по части люде місцеві — міщане, рудники, корчмарі й селяне, але свиней купують уже згінники з Перемишля, мак олїйники з Молодова, цибулю й коноплю продають в 1537 р. на ярмарку в Ярославі. Цїлий дохід королївщини виносив коло 1000 зол., а видатки 350 до 400.

Справоздання з дрогобицької королївщини (маю їх з р. 1524 і 1537) дадуть нам понятє про господарство иньшого типа — підгірське, випасове.

На загальну суму доходів королївщини (коло 1200 гривен) тут більшу половину (понад 600 гривен) давав чинш з ґрунтів, разом із стацією, плаченою також грошима. Далї поважну рубрику й тут давала продажа муки й солоду з млинів (коло 190 грив. в р. 1524), окрім того продавано збіже стогами з фільварка (за 71 гр.), а також чималий дохід давав винайм сїножатей і продажа сїна (перше 28, друге 120 грив.), що поясняєть ся годівлею худоби на великий розмір, а також значним рухом — приїздили сюди люде по сіль і на ярмарки. Про годівлю овець дають понятє цифри «вкупу в лїси», то значить оплат за право пасти в королївських лїсах. Ми бачимо тут таких селян (в тім і панів), що мають від 200 до 300 овець — є таких пятьох, від 100 до 200 тринадцять, решта (вісїм) має від 70 до 100 овець (оплати дуже ріжнородні: грошима, вівцями, сирами, попругами). Меньші, але численнїйші стада свиней: всього в 1524 р. пасли ся стада свиней 281 осіб, найчастїйше 16 до 20 штук (брали двадцятину — одну свиню від кільканадцяти і двадцяти однаково, тому не вигідно було посилати меньші табуни); кільканадцять пасло по 40 і тільки оден 60 штук. Переважна частина зібраних за сей впуск свиней продано (коло 250 шт.), а і з великого стада свиней власного хову (domesticae educacionis), що випасало ся тут, продано також близько 120 штук, що дало разом поважну суму 192 грив. (Купували переважно місцеві люде, що очевидно займали ся гуртовою продажею свиней, деякі по 30-50 шт., і тільки одну партию в 30 штук купив львівський згінник). З иньших доходів дали ще поважну суму соляні черіни, винаймані солеварникам (102 гр.) і продажа галуну з місцевих копалень (27 грив.). Одинокий місцевий ставок продано за 50 грив., за те єз на р. Тисьменицї дав тільки всього 54 гроші.

Взірець господарства з східно-полудневої части Галичини дадуть нам рахунки рогатинської королївщини. В 1539 р. в двох місцевих фільварках, як довідуємо ся, зібрано було жита 32 ½ стоги (720 кіп), з попереднього року лишило ся 39 ½, намолочено з 18 стогів 28 колод, 54 стогів лишило ся немолоченого. На засїв ужито 10 колод, на виживленнє фільваркової челяди пійшло 3 колоди, на робітників і челядь замкову 15. Пшеницї зібрано 41 ½ стоги (958 кіп), з попереднього лишило ся 43 ½ стоги, змолочено 19 ½ стогів, з того вийшло 24 ½ колоди, а 10 колод прийшло з даней. З того висїяно 11 колод, 24 колоди пійшло на «солоди пшеничні й звичайні, для робітників і челяди і на виживленнє». Ячменя лишило ся з попереднього 6 стогів, уродило ся 3, змолочено 1 стог — вийшло з нього півтори колоди, що пішло на висїв, з виїмком одного пів кірця, що пішов на квашеннє капусти (caulis fermentandis). Вівса родило ся 14 стогів (730 кіп), з попереднього року 8 ½, намолочено з півтретя стога 6 колод, а з дани прийшло 55 ½ колод; висїяно 23, на солод і до їди, мішаючи з пшеницею, пішло 6 колод, на удержаннє старостиних коней 32 колоди, фільварковому дробу (домашнїй птицї)  ¼ кол., і т. д.

Отже з фільварку на продажу безпосередно не йшло нїчого; продавали тільки солод і пшеничну муку, разом з тим, що приходило з млинів; житня йшла на виживленнє челяди. Збіже фільваркове молотили, скільки треба було на висїв і на поживу; решта лишала ся в стогах на пізнїйше — на випадок неврожаю. З справоздання 1544 р. бачимо, що з попереднього року не лишило ся жита зовсїм нїчого; нового зібрано було 9 стогів, і з них на дальший рік лишило ся два. З огляду на неврожай попереднього року було роздано жито на людей, і вернули його 2 ½ колоди, а 1 ½ роздано на ново. 51 мац (понад 3 колоди) вислано до Камінця за королївським розпорядженнєм (крім жита, ще гороху й пшона, коло 3 колод). Вівса з попереднього року не лишило ся також нїчого, з урожаю (35 ½ стогів) лишило ся на дальший рік тільки два, все иньше, разом з вівсом данним (64 колоди) пішло на виживленнє коней старостинських і приїзжих (60 колод) і на иньший ужиток: на солод (10 колод), на годівлю собак, свиней, дробу (2 колоди). Пшеницї з попереднього року лишило ся два стоги, і вони зістали ся стояти на дальше; нового врожаю зібрано 908 кіп — 35 стогів, і з того лишило ся 16. На пожитки пішло 8 колод пшеницї — «мішаючи з житом і ячменем, для робітників і челяди», а на солоди пшеничні й звичайні 15 колод. Про ячмінь того року довідуємо ся, що його стравили на годованнє свиней «кормлених на згін» (ad comeatum pobulatis) півтретьої колоди; «на солоди звичайні, мішаючи з пшеницею й вівсом, для робітників і челяди», пішло 1 3/4, «на муку для робітників і челяди, мішаючи з пшеницею і вівсяною» — 2 колоди, так що того року, може з огляду на неврожай иньшого збіжа пішло сього лихшого збіжа 10 колод.

Грошевий дохід давали млини (354 зол. в 1539 р.) чинші з міста і сїл (140 зол.), не кажучи за деякі дрібнїйші доходи — з бровару, з випасів, за які платили соляники, що йшли по сїль «з Литви», з продажи сїножатей «поза домашньою потребою». Хлїбна данина майже не мала грошевої вартости — як ми бачили, вона прилучала ся до фільваркового врожаю, і лише в незначній части йшла в продажу в видї солоду або муки.

З предложеного матеріалу можна виробити понятє про сїльське господарство тих переходових віків і його еволюцію. Головні прикмети господарства XV віка виступають в тих звістках і пережитках лїсового пояса вповнї виразисто, а при консервативности його вони характеризують також і господарство XIV віка й попереднїх.

Хлїборобство служить майже виключно потребам власного удержання, прожитку, поживи, котрої служить підставою. Попит на предмети рільного господарства слабкий, і рільне господарство ведеть ся не для торгу. З появою великих (водних) млинів ще найбільше продають півфабрикати: муку і особливо солод, корчмарам і пекарам, головно в сусїдстві більших місточок і міст. В більших господарствах дуже показне місце займає овес, але він культивуєть ся й збираєть ся данею на потребу господарську і воєнну, на удержаннє великих стаєнь володарів, князїв, державцїв; військо в тім часї, як знаємо, було майже виключно кінне.

Поруч хлїборобства важне значіннє мають иньші галузи господарства, що експльоатують фавну, зьвірячий сьвіт, іще не винищений і богатий. Лови в густих, непротереблених лїсах північного лїсового пояса України служать не тільки на потїху великих панів, а дають і визначну користь, постачаючи мясо й шкіри, як в давнїйших віках. Тому лови все служать предметом охорони, порученої спеціальним слугам (осочникам) і ведуть ся систематично й на великі розміри, спеціальними ловцями, за помочию обовязаних до того селян.

Торг виробленими шкірами лосиними, лисичими і вовчими ще в XVI в. становив одну з рубрик львівської торговлї[594]. А що до мяса, то можна пригадати такі факти як Ягайло перед кампанїєю 1410 р. в околицях Лежайска бє по кущах кабанів і лосїв і набивши мяса 50 бочок, посилає його Вислою, як запас на війну, а в біловежській пущі ще за Жиґимонта Авґуста облавою били зьвіра в великих масах і мясо солене, в бочках відсилали до королївського двору[595].

Займають ся ловецтвом і дрібні господарі, селяне, ловлячи зьвіра чи то на продажу чи на податок (куницї, лисицї, заяцї, білки, бобри й ин., як дани). Ловля (гоненнє) бобрів ведеть ся і дрібними промисловцями на свою користь, і служить галузею великого господарства, великокняжого і панського. Урочища з бобровими гнїздами (зеремяны) служать дуже важним атрибутом великої власности. Їх стережуть і ловлять спеціальні слуги (бобровники), що обовязані мати до того спеціальні приряди: «псы и сЂти свои ховати повинни ку ловенью бобровъ»[596] (псами виганяли бобрів і заганяли в сїти), а в певних «полосах» полов бобрів було прероґативою великого князя, або його державця, а людність була обовязана до участи в тих «гонах», як і в зьвірних ловах. Оскільки мали вони реальну вартість буде видно нпр. з того, що в 1-ій пол. XVI в. бобра продавали за 2 зол., а вола можна було купити за 4 зол., колоду (4 кірцї) жита за 49 гр.[597]. Натомість лови пташині, в XV в. ще досить розвинені, безперечно, більше робили ся для потїхи, як для якоїсь реальної користи.

Рибу по ріках ловили люде, за певною оплатою чи з певної части, і панські осібні «риболови»; так само експльоатували ся на власну потребу поменьші стави. Робленнє й експльоатація ставів, що вже в XIV в. виступають як одна з виднїйших приналежностей господарства, в XV і XVI вв. під впливом експорту виростає на дуже важну галузь великого господарства і в XVI-XVII вв. дає великі користи й доходи. Такеж значіннє має риболовство на рибнїйших ріках за помочию загород, чи єзів. Вище подані були звістки про те, в яких великих розмірах вів ся полов риби на Припети і на її допливах.

Пчільництво бортне й пасїчне управляєть ся широко селянами, а великим господарством — в королївщинах і господарських маєтностях в. кн. Литовського — експльоатуєть ся більше посередно: через медову дань, побирану з «бортників». Дань ся має важне значіннє: на мід все єсть покуп — для місцевих корчом і для вивозу, і поруч медової данини власне пчільне господарство по державах і великих маєтностях має хиба другорядне значіннє.

Скотарство мало також чимале значіннє, особливо в полудневім, степовім поясї (хоч і по лїсах і пущах також випасали худобу), а в XV і першій пол. XVI в., як ми бачили, спеціально ширить ся осадами волоського права. Випас овець і свиней в деяких місцевостях, як мали ми нагоду бачити, підіймаєть ся до значіння першорядної галузи господарства, а торг волами вже в XV в. стає, як буде показано, дуже важною катеґорією торговлї в західнїй Українї.

В сумі в сїм старім господарстві експльоатація фавни, зьвірячого сьвіту має чи не більше значіннє як рільництво, особливо в українських землях східнїх і північних. Такий характер тутешнього господарства і велике значіннє в нїм ловецтва й випасового господарства досить сильно зазначив ся в кодифікації права в. кн. Литовського — першім Статутї, й він дуже добре може служити для характеристики господарських відносин українського Полїся, на яке розтягало ся його право.

Переглядаючи його роздїли, присьвячені маєтковим правам (розд. VIII-X), бачимо виразно, яке важне значіннє в тодїшнїм господарстві мали ріжні роди ловецтва, рибальство, пчільництво, випаси. Постанови про се займають дуже сильно законодавцїв і становлять переважну частину постанов про землеволодїннє й господарство, рішучо домінуючи над постановами про володїннє землями орними, про господарство рільне. Ми знаходимо тут докладно розроблені й дуже сильні постанови на охорону згаданих промислів взагалї, а спеціально сервітутів — ужитковання чужої землї, що було часто звязане з тими промислами й приводило до ріжних комплїкацій.

Хто-б половив «кгвалтом» чиїсь лови, платить за се власнику ловів 12 руб. кари, або 20 кіп грошей[598], а на в. князя осібно кару по таксї, а такса ся така: за зубра 12 рублїв, за лося 6, за медведя, оленя, лань 3 р., за рись, дикого кабана або свиню 1, за серну 30 гр. Для порівняння скажу, що 12 руб. кари платило ся за голову убитого простого чоловіка вищих катеґорій — ремісника, путного чоловіка; тим часом як за тяглого чоловіка платило ся 10 руб., за бортника 8, за невільника 5 руб. кари і 1 рубель «навязки» — плати господареви. Коли б стрільця зловлено на горячім учинку в чужім лїсї — «над зьвірем убитим», то уряд має засудити його на смерть як злодїя; але за своїм зьвіром можна бігти на чужий ґрунт, або застріливши зьвіра на своїй землї, можна «за своїм застрілом» іти на чужу землю[599]. Хто б порубав кому «принади пташі», зрубав «перевіс» або викрав «шост» — дручок, на якім ті перевіси держали ся, платить також 12 руб. кари, і друге стільки на в. князя. Хто-б попсував принаду «злодїйським способом», — помастив дегтем, або чосником, так що птиця не йшла-б на нього, або вкрав «шатер», — по доведенню платить 3 р. кари[600]. Хто-б знищив або попсував кому соколине або лебедине гнїздо, викрав молодих соколят або лебедят, або умисно зловив сокола коло його гнїзда, платить також 12 руб.[601]. Таж сама кара за знищеннє бобрових гнїзд, тільки охорона їх ще більше скомплїкована: коли чиїсь боброві гони йдуть на сусїднї ґрунта, власник тих ґрунтів не має права анї орати землї, анї косити сїна, анї теребити лози поблизу бобрового гнїзда (зеремяни), «так далеко як можна докинути палицею від того зеремяни», аби не виполошити бобра, инакше платить кару 12 руб. Навіть як би бобр вийшов з старого гнїзда і зробив собі нове гнїздо серед поля, або серед сїножати, то властитель і тут має облишити ґрунт в сусїдстві того нового гнїзда, не орати, не косити й лози не рубати коло нього[602].