Розділ «Розлучення по-російськи»

«Вітовт в якості фактичного правителя Великого князівства Литовського всюди висуває литовців-католиків, відтісняючи православні роди від будь-якого впливу… Литовська Русь усвідомлювала, що її відтісняють на другий план, позбавляючи будь-якого політичного значення…» — пише в «Нарисі українського народу» Грушевський.

Руська знать не залишалася в боргу, борючись за свої права, і кілька разів Велике князівство Литовське було на грані розколу і громадянської війни.

У 1429 році в Луцьку відбувся цікавий з’їзд. На нього прибули особисто король Німеччини, майбутній імператор Священної Римської імперії Сигізмунд і король Польщі Ягайло. Папа Римський, візантійський імператор, король Данії, Тевтонський орден, господар Молдавії направили своїх представників. Було також широке представництво руських князів.

Високі гості, господарем яких був, зрозуміло, Вітовт, обговорювали такі проблеми, як наступ турків на Візантію, взаємини грецької і латинської церков, «гуситські війни», відносини Польщі та Литви. І хоча реальних проривів на цьому з’їзді не відбулося, проте, вражає, що приїхали вони всі в Литву.

На тому ж з’їзді Сигізмунд запропонував коронувати Вітовта. Ягайло начебто був не проти, але згодом польська шляхта змусила його відкликати згоду. Призначена на 8 вересня 1430 року церемонія інавгурації короля Вітовта не відбулася — корону перехопили поляки. У жовтні того ж року Вітовт впав з коня і помер — у віці 80 років.

Як пише Георгій Вернадський, «зі смертю Вітовта і в Литві, і в Московії почалася тривала політична криза. Якби Золота Орда була єдиною і сильною, татари легко могли б скористатися ситуацією. Але вони були роз’єднані і тільки час від часу посилювали негаразди в литовських і московських справах».