Розділ «Козак Мамай»

Зі шкільної лави багато з нас засвоїли беззаперечну істину, що Куликовська битва стала першим успіхом русичів в боротьбі проти Золотої Орди і початком процесу, що призвів до повного визволення Русі від татаро-монгольського ярма. 21 вересня, коли сталася битва (8 вересня 1380 року за старим стилем), є Днем військової слави Русі.

Радянські люди — завдяки школі — знали двох ханів Золотої Орди — хана Батия, який, власне, і встановив татаро-монгольське ярмо, і хана Мамая, війська якого розбив Дмитро Донський.

Думаю, дотепер багато хто переконаний, що влада Золотої Орди над Руссю закінчилася саме після Куликовської битви. Хоча, треба визнати, в підручнику побіжно згадувалось, що ярмо зберігалося ще ціле століття, і остаточно його скинути вдалося в 1480 році. Пам’ятаю в підручнику репродукцію картини Шустова «Іван III топче ханську басму». Імені хана, чию басму (табличка із зображенням хана, яка виконувала роль вірчих грамот, в даному випадку на стягування данини) розтоптав московський князь, — я, як і, впевнений, багато інших, — не знав. (Сьогодні мені відомо, що це був хан Ахмат, і що був він правителем вже не Золотої, а суттєво ослабленої Великої Орди.)

Також із часом з’ясувалося, що Мамай узагалі не був ханом, та й не правив він у Золотій Орді.

Тоді у мене виникає, як на мене, закономірне питання: хто із ким взагалі воював на Куликовому полі?

Для початку розберемося, не заглиблюючись у нетрі, якою була загальна, так би мовити, політична ситуація.

У XIV столітті обстановка в Східній Європі суттєво змінилася в порівнянні з епохою Батия і його спадкоємців. Тут з’явилися два досить потужних центри впливу — Московське князівство і Литва. Георгій Вернадський справедливо називає їх Московською і Литовською Руссю.

До другої половини століття Литва захопила Полоцьке і Вітебське князівства (сучасна Білорусь), а також майбутні українські землі, включно з Києвом. Традиційні «російські» Смоленське і Брянське князівства періодично опинялися під владою литовців, котрі також мали вплив на Твер, Псков і Новгород. Таким чином, в Литві більшість підданих виявилися православними, державною мовою стала давньоруська. До слова, багато російських (руських) удільних князів, будучи васалами Литви, були вельми впливовими і часто проводили самостійну зовнішню політику. Укладання тимчасових союзів і перехід на службу від московського князя до литовського були звичною практикою.

При великому князі Ольгерді Литва відвоювала у Золотої Орди Київ, захопила Чернігівське і Брянське князівства.

Ольгерд кілька разів ходив на Москву, але взяти її не зміг. Згодом між Литовським і Московським князівствами було досягнуто перемир’я, закріплене, як водиться, династичним шлюбом.

Крім того, Ольгерд вів активну боротьбу проти Золотої Орди, частиною якої і було захоплення російських (руських) земель.

Молодшим сучасником Ольгерда був московський князь Дмитро Іванович, прозваний Донським (Куликовська битва сталася поблизу Дону).

Дмитро Донський був онуком Івана Калити, правнуком Данила Олександровича, який став першим московським удільним князем. Батьком останнього, до речі, був Олександр Невський.

Ще за Івана Калити в Москву з Володимира переїхав митрополит, що істотно підвищило авторитет Московського князівства. Також Іван Калита домігся права збирати данину для Орди з усіх підвладних руських земель.

Дмитро Донський активно продовжував справу своїх пращурів. Саме при ньому Ольгерд безуспішно узяв в облогу Москву, що стала на той час вже не дерев’яною, а білокам’яною.

Дмитру Івановичу, як і його попередникам, доводилося лавірувати між Литвою і Ордою. Спершу він цілком ладнав з Мамаєм, який, офіційно не будучи ханом Золотої Орди, дав йому ярлик на княження, хоча пізніше відібрав його. Досить скоро — якщо бути точним, то в 1374 році — між ними сталося «розмир’я». Дмитро почав консолідувати навколо себе антиординскі сили, що, в кінцевому підсумку, привело до Куликовської битви. Однак за два роки до того ним була виграна битва на річці Воже.

Тим часом, сама Золота Орда переживала не найкращі часи. Ще в 1359 році там почалася так звана «Велика зам’ятня». За наступні 20 років у Сараї, столиці Орди, змінилося 25 ханів.

Сталося це в такий спосіб: у тому ж таки 1359 році був убитий хан Бердибек, правляча династія обірвалася, в зв’язку з чим з’явилося безліч найрізноманітніших претендентів на престол. В улусах (областях) Орди почався «парад суверенітетів».

Тут-то і заявив про себе Мамай. Він був одружений з дочкою вбитого хана Бердибека, при якому займав посаду беклярбека — одну з найголовніших в Золотій Орді. Втім, в історії він відомий більше як темник — воєначальник, командувач 10 тисячами воїнів.