Розділ «Їхали козаки»

В одній зі своїх книг Лев Гумільов висловлює думку, що від хозар пішли донські козаки. Не погоджуся. Про те, де слід шукати нащадків хозар, ви вже знаєте. Нижче дозволю собі кілька слів щодо того, звідки взялися козаки. У тому числі й донські. Але почну з запорізьких (хоча правильніше їх назвати просто українськими).

Козаки, як у нас кажуть, зіграли помітну роль у формуванні українського етносу. Той же Гумільов зазначав неймовірну пасіонарність козаків під час визвольних війн XVI–XVII століть.

Козаків не завжди так називали. Раніше вони називалися черкасами. Звідси і назва українського міста Черкаси. Черкаси — місто козацьке, кажуть і сьогодні. І це абсолютно вірно.

Версій про походження козаків-черкас і їхньої назви (назв) — маса. Висловлю свою. Імовірно, вона буде мати спільні риси з іншими, висловленими раніше. Та це не біда. Для мене головне — логіка і здоровий глузд.

Отже, по порядку.

Слово «черкаси» дуже нагадує назву народу на Північному Кавказі. Зветься цей народ черкеси. Який зв’язок? — дуже простий. Ще в XI столітті тмутараканський князь Мстислав (брат Ярослава Мудрого) переміг у ратному бою касогів (або косогів), а князя їхнього, Редедю, зарізав. Ну і що, запитаєте ви? А те, що ці касоги — предки сучасних черкесів. Завоювавши касогів, Мстислав цілком міг формувати з них свою гвардію.

Зізнаюся чесно: спокусившись схожістю двох пар імен — черкаси-черкеси і касоги-козаки, — я, грішним ділом, увірував у те, що українське козацтво веде своє славне походження саме звідти — з Північного Кавказу і з XI століття (сусіди черкесів на Північному Кавказі досі називають їх казахами або козаками). Але було, напевно, трохи не так.

По-перше, незрозуміло (сперечаюсь я з самим собою), чому раптом касоги почали називати себе черкесами, а потім знову касогами або козаками? Незрозуміло також, яким чином ці касоги Мстиславові потрапили з Тмутаракані в басейн Росі? Про це в літописах нічого не сказано. Князівство Тмутараканське мало тісні зв’язки з Черніговом, але аж ніяк не з Россю, яка завжди була під Києвом, а Київ з Черніговом не особливо ладнали. У Чернігові були свої союзники-степовики — ковуї. Вони допомагали князю Ігорю в поході на половців. Ну і, нарешті, власне про місто Черкаси нічого не було відомо до XIV століття (перша письмова згадка — 1394 рік).

Відмовившись від касогів як потенційних предків козаків, я зосередився на «чорних клобуках». Це загальна назва тюркських племен, які селилися в Пороссі і захищали південні рубежі Русі. До їх складу зазвичай включали торків, берендеїв, іноді печенігів, а також, рідше, деяких інших. Це була впливова сила, з якою доводилося рахуватися. Коли до Києва запрошували князя, говорили: «Хоче тебе вся Руська земля і Чорні клобуки».

Найвідомішими з них були торки. Їхнє ім’я досі збереглося в різних назвах на території України. Одна з приток річки Рось називається Торч, у Київській області є село Торчиця, а в Вінницькій — Торків. Усім відоме, завдяки торговій марці, місто Торчин на Волині. Головне місто торків Торчськ — це нинішній Корсунь-Шевченківський на Черкащині. Взагалі географія топонімів торків простягається із заходу України на схід — від Львівської області до Харківської. Або навпаки, зі сходу на захід — кому як подобається.

З літопису відомо про «шість берендеєвих міст». Згідно з Олжасом Сулейменовим, місто Бердичів у Житомирській області до XVIII століття іменувався Берендичів.

Поселення чорних клобуків дуже нагадують пізніші козацькі січі.

Микола Карамзін у своїй «Історії держави Російської» прямо заявляв, що чорні клобуки — це і є козаки. Так у томі першому, главі IX, він пише: «Наші літописці називали Торків і Берендеїв Черкасами». У примітці до глави XII другого тому наводяться слова Київського літопису: «Чорні Клобуки — ще звуться Черкаси». На жаль, великий історик помилився (вже якщо навіть він — то мені точно можна пробачити). Справа в тому, що відомості, про які йде мова, стали з’являтися в літописах лише після XV століття — тобто в даному випадку ми маємо справу з більш пізньою вставкою.

Таким чином, версію про те, що українські козаки походять від чорних клобуків, також відкинемо. Але недалеко, оскільки, очевидно, ці чорні клобуки до козаків все ж мають стосунок.

Після татаро-монгольської навали Київська земля зазнала запустіння. Чорним клобукам стало нікому служити. Залишившись безхазяйними, вони розчинилися в степу і в тому рідкісному різношерстому населенні, яке жило в тих краях.

Деякі історики вважають, що козаки — це татари, що залишили Орду і промишляли розбоєм і грабежами. «Весь степ наповнився татарськими загонами, які, вештаючись, не визнавали ніякої влади. У ті часи ці татарські загони називалися козацькими і підпорядковувалися владі хана, а діяли незалежно, і тільки іноді йшли до кого-небудь на службу», — пише Микола Львович Ернст («Конфлікт Івана III з генуезькою Кафою». Сімферополь, 1927).

Не збираюся заперечувати правильність цих даних, просто хочу зауважити, що татари, очевидно, складали лише частину того населення, яке «вешталося» степом.

Прийнято вважати, що вперше слово «козак» зустрічається в словнику половецької мови Codex Cumanicus в 1303 році. Означало воно вартового, або ж людину, котра знаходиться на передовій сторожі. З XV століття козаки згадуються регулярно.

У 1492 році в листуванні великого князя Литовського Олександра з кримським ханом Менглі-Гіреєм згадуються козаки з Канева і Черкас, які вчинили грабіжницький набіг на Крим. У листі до того ж Олександра великий князь Московський Іван III скаржиться на грабіж купців при переправі через Дніпро (хоча в цьому листі розбійники козаками не називаються, але, треба думати, це була саме їхніх рук справа).