Розділ «Частина III»

Тридцять років по тому спортсмени вже стали біонічними. Гольфіст Тайґер Буде 2005 року після операції на оці поліпшив свій зір до наддосконалого показника 20/15, а 2008 року Міжнародна асоціяція легкоатлетичних федерацій навіть заперечувала проти участи спринтера Оскара Пісторіуса в Олімпійських іграх, бо видавалося, що штучна нога давала йому перевагу над бігунами, що кульгали на своїх справжніх ногах[486].

На початок 2020-х років у розвинених осередках люди середнього віку бачитимуть ліпше, бігатимуть швидше й будуть гарнішими, ніж у молоді літа. Але вони не будуть такими орлиноокими, швидкими та гарними, як наступне покоління. Генетичне тестування вже тепер дає батькам змогу переривати вагітність, якщо зародки мають небажані вади, а коли ми краще навчимося активувати чи нейтралізовувати ті чи ті гени, постане змога мати так званих дизайнерських дітей із рисами, що їх хотіли б бачити батьки. Дехто питає, навіщо покладатися на генетичну лотерею природи, коли трохи майстрування дасть вам саме таку дитину, якої ви хочете?

Тому — відповідають інші — що євгеніка аморальна і в руках расистських маньяків на кшталт Гітлера, й коли йдеться про вибір споживача. Вона може бути ще й небезпечною: біологи полюбляють казати, що "еволюція розумніша за нас", і одного дня ми можемо заплатити велику ціну за спробу перехитрувати природу й позбутися в нашій юрбі глупства, потворности, огрядности та лінощів. Всі ці розмови про трансцендентну біологію — кажуть критики — є просто грою в Бога. Кажуть, що Крейг Вентер, один з перших науковців, що виокремив геном людини, на це відповів: "Ми не граємо"[487].

Суперечки тривають, але я гадаю, наша епоха так само, як багато попередніх, зрештою дістане таке мислення, якого потребує. Десять тисяч років тому хтось міг перейматися, що одомашнені пшениця та вівці були неприродними; двісті років тому дехто, безперечно, відчував те саме стосовно парових двигунів. Ті, хто опанував занепокоєння, процвітали; ті, хто ні, — ні. Спроби оголосити поза законом терапевтичне клонування, красу для всіх та довшу тривалість життя видаються не надто перспективними, а заборона майструвати з природою на військові потреби видається ще проблематичнішою.

Агентство передових оборонних дослідницьких проектів США (АПОДП) є одним з найбільших спонсорів досліджень з модифікації людей. Саме завдяки АПОДП ми отримали інтернет (тоді під назвою Arpanet) у сімдесяті, його проект нейро-компютерного інтерфейсу тепер займається комп'ютерами молекулярного масштабу, збудованими не з кремнію, а з ензимів та молекул ДНК, що їх можна імплантувати в голови солдатам. Перші молекулярні комп'ютери презентовано 2002 року, а на початку 2004 року вдосконалені версії вже застосовано на потреби боротьби проти раку Проте АПОДП сподівається, що дальші новітніші моделі нададуть солдатам деякі переваги машин, бо пришвидшать їхні синаптичні зв'язки, додадуть пам'яті й навіть уможливлять безпроводовий доступ до інтернету. У такому самому дусі проект АПОДП "Мовчазна розмова" працює на імплантах, що декодуватимуть передвербальні електричні сигнали всередині мозку й пересилатимуть їх через інтернет, аби військо мало зв'язок без радіо чи електронної пошти. Згідно з одним зі звітів Національної наукової фундації, така "інтернетостимульована телепатія"[488] стане реальністю у 2020-і роки.

Остання компонента Курцвайлевої Сингулярности — комп'ютери, що зможуть відтворювати функціювання біологічного мозку, — просувається навіть ще швидше. У квітні 2007 року дослідники з IBM перетворили суперкомп'ютера Blue Gene/L на масово запаралелений кортикальний стимулятор, що може працювати з програмою мозкових функцій миші. Програма удвічі простіша, ніж мозок реальної миші, і працює з удесятеро меншою швидкістю, але в листопаді того року та сама лабораторія вже вдосконалила програми так, що вони здатні імітувати більший і складніший мозок щура.

Напівзагальмованому щурові далеко до повношвидкісної людини. Працівники лабораторії оцінили, що моделювання людини потребуватиме у чотириста разів потужнішого комп'ютера, що в термінах технології 2007 року означає невиконанні вимоги щодо енергії, охолоджування та простору. Однак вже 2008 року ціни різко впали й компанія IBM спрогнозувала, що суперкомп'ютер Blue Gene/Q, що буде готовий і запущений 2011 року, буде принаймні на чверті шляху до мети. Ще амбіційніший проект Кітихаук, що об'єднує тисячі Blue Genes, у 2020-і роки підійде ще ближче.

Наполягати на тім, що це дасть свій внесок у Курцвайлеву Синґулярність, було б нерозважливо. Проте ще нерозважливіше було б заперечувати, що ми наближаємося до величезного стрибка. Куди не глянеш, науковці штурмують межі біології. Завдяки широко оприлюдненій амбіції синтезувати життя Крейг Вентер дістав прізвисько "Др. Франкенсел"[489] але 2010 року його група успішно створила геном простої бактерії цілком з хемікатів і трансплантувала його до стінок клітин, створивши таким чином JCVI-syn 1.0, перший на Землі синтетичний самовідтворюваний організм. Генетика навіть має власну версію закону Мура, Карлсонову криву[490]: від 1995 до 2009 року вартість синтезу ДНК впала від долара за базову двійку до менш ніж однієї десятої цента. Деякі генетики вважають, що на початок 2020 року будування цілком нових організмів буде звичним процесом. Хоч як це важко укладається в нашій свідомості, але тенденції останніх двох сторіч ведуть до змін у значенні того, що таке людина, й уможливлюють величезні міста, неймовірні рівні енергії, апокаліптичну зброю та інформаційні технології типу наукової фантастики, що відповідають рахункові суспільного розвитку у п'ять тисяч балів.

У цій книжці описано багато зрушень, коли суспільний розвиток стрибав угору й робив нестосовними багато проблем, що домінували в житті попередніх поколінь. Еволюція а sapiens змела всіх попередніх мавполюдей, винахід землеробства зробив неважливими пекучі моменти життя мисливців-збирачів, піднесення міст та держав так само уневажливило проблеми передісторичних землеробів. Перекриття степової магістралі та відкриття океанів покінчили з реаліями, що обмежували розвиток Старого Світу протягом двох тисяч років, а промислова революція, звичайно ж, зробила посміховище з усього, що було раніше.

Ці революції швидшали, наростали одна на одну й рухали суспільний розвиток вгору, щоразу далі та швидше. Якщо в двадцять першому сторіччі розвиток справді стрибне вгору на чотири тисячі балів, як передбачає рисунок 12.1, ця наступна революція буде найбільшою й найшвидшою з усіх. Багато футуристів згідні з тим, що її осердя полягає в пов'язаних перетвореннях генетики, робототехніки, нанотехнологій та компуторики, а її наслідки спростують наше уявлення про багато що з того, що ми знали.

Проте, хоча рисунок 12.1 явно свідчить, що східний розвиток наздоганяє західний, ви могли помітити, що всі наведені в цьому розділі приклади — АПОДП, IBM, Чоловік за шість мільйонів доларів — американські. Східні науковці зробили чималі внески в нові технології (зокрема, робототехніка в Японії та Південній Кореї розвинена не гірше, ніж будь-де), але досі революція була переважно західною. Це може означати, що високочолі мужі, що говорять про рух Америки по похилій лінії та настання епохи Китаю, можуть, зрештою, помилятися: якщо Сполучені Штати домінують в нових технологіях так само наскрізно, як Британія двісті років тому домінувала в промислових, то генетична/нанотехнологічна/робототехнічна революція могла б зсунути багатство та владу на Захід навіть драматичніше, ніж це сталося під час революції промислової.

З іншого боку, засадничий зсув багатства з Заходу на Схід може означати, що теперішнє американське домінування є лише інерцією двадцятого сторіччя й що на 2020-і роки великий поступ буде відбуватися у східних лабораторіях. Китай вже тепер дуже щедро фінансує повернення своїх провідних науковців з Америки. Можливо, компанія Леново, а не IBM буде постачати мейнфрейми, що в сорокові роки двадцять першого сторіччя моделюватимуть глобальну свідомість, і тоді, зрештою, рисунок 12.1 виявиться правильним.

Або, знов-таки, можливо, що Синґулярність цілком позбавить будь-якого сенсу деякі категорії, що проіснували десять тисяч років, як-от "Схід" та "Захід". Замість перетворювати географію, вона її знищить. Злиття смертних та машин означатиме нові способи здобування та використання енергії, нові способи спільного життя, нові способи боротьби та нові способи зв'язку. Воно означатиме нові способи праці, думання, кохання, сміху; нові способи народжування, дорослішання та вмирання. Воно може навіть означати кінець усіх цих речей та творення світу поза будь-чим, що може уявити собі наш невдосконалений чисто біологічний мозок.

Всі ці речі можливі.

Звичайно, хіба що їх щось відверне.

Найпесимістичніший сценарій

 априкінці 2006 року нас із дружиною запросили до Стенфордського університету на конференцію під назвою "Світ під загрозою". Ця подія, де було багато зірок і провідних діячів, що робили світову політику, відбувалася яскравого зимового дня. Коли ми їхали на місце зустрічі, з чистого синього неба тепло світило сонце. Фондова біржа, ціни на будинки, зайнятість та довіра споживачів були близькі до максимальних значень за всі часи. В Америці був ранок.

За сніданком ми почули від колишнього державного секретаря та міністра оборони, що скоро опинимося перед обличчям ядерних, біологічних та терористичних загроз. Перед ланчем ми дізналися про жахливий масштаб деградації довкілля та високий ступінь ризику розпаду міжнародної системи безпеки, а під час ланчу нам розповіли про практичну невідворотність глобальних епідемій. Далі все покотилося вниз. Від засідання до засідання ми похмурішали під гнітом доповідей експертів, що одна за одною повідомляли про піднесення рівня ризику катастроф. На той час, коли пообідній доповідач оголосив, що ми програємо війну з тероризмом, авдиторія вже ледве могла навіть реагувати.

Цей день відчаю змусив мене думати (м'яко кажучи). У першому сторіччі нової ери і знов через тисячу років суспільний розвиток досяг твердої стелі й деструктивні сили, що їх сам розвиток і згенерував, спричинили занепади старосвітового масштабу Чи ми підійшли до нової стелі, індексу десь близько тисячі балів? Чи не чути навіть зараз, коли ви читаєте ці рядки, гупання копит апокаліптичних вершників, чия швидкість набагато більша, ніж наші дитячі кроки до Синґулярності?

П'ять знайомих постатей — кліматичні зміни, голод, занепад держав, міграція та хвороби, — здається, вертаються назад. Перша з них, глобальне потепління, є, мабуть, доконечним прикладом парадоксу розвитку, бо ті самі копалини, що спричинили стрибок суспільного розвитку після 1800 року, наповнили повітря вуглецевими сполуками, що затримують тепло. Наші пластикові іграшки та холодильники перетворили світ на теплицю. Від 1850 року температура піднялася на 1°F, здебільшого за останні тридцять років, і ртутний стовпчик термометра далі повзе вгору.