Розділ «Частина III»

Деякі стратеги вважають, що глобальне панування Китаю наслідуватиме конфуційські традиції мирного мистецтва врядування й відтак буде менш військово агресивним, ніж західне; інші з цим не погоджуються. Китайська історія чіткої підказки не дає. Безперечно, в Китаї були лідери, що заперечували війну як політичний інструмент (особливо серед шляхти та чиновництва), але було й багато таких, що часто застосовували силу; серед них кілька перших імператорів практично кожної династії, крім Сун. Теоретики міжнародних стосунків, що називають себе "реалістами", загалом кажуть, що обережність Китаю після корейської війни пов'язана радше зі слабкістю, ніж із конфуційством. Від 2006 року військові витрати Пекіна щороку зростають на 16 відсотків і в 2020-х роках досягнуть рівня витрат Америки. Залежно від рішень майбутніх лідерів піднесення Сходу до глобального панування в двадцять першому сторіччі може бути ще кривавішим, ніж піднесення Заходу в дев'ятнадцятому та двадцятому.

Отже, маємо те, що маємо. Можливо, великі чоловіки та жінки допоможуть Америці, збережуть західне панування ще на кілька поколінь; можливо, недолугі ідіоти на якийсь час перервуть піднесення Китаю. Можливо, Схід звестернізується, можливо, Захід істернізується. Можливо, ми всі зберемося разом у глобальному селі, а може, розчинимося в конфлікті цивілізацій. Можливо, всі стануть багатшими, а можливо, ми спалимо себе в Третій світовій війні.

Безліч суперечливих прогнозів найбільше нагадує оповідь про слона та сліпців, що його кожен з них уявляв собі цілком інакшим. Єдине пояснення того, чому Захід панує, я запропонував у четвертому розділі, де згадував цю оповідь. Трохи прояснити ситуацію може індекс суспільного розвитку. Тепер я хочу запропонувати такий самий підхід і подивитися, яким буде видаватися слон через сто років.

2103

 тже, подивімося ще раз на рисунок 12.1, зокрема на точку, де 2103 року криві суспільного розвитку Сходу та Заходу перетинаються. Згідно з показником на вертикальній осі, індекс суспільного розвитку становитиме тоді понад п'ять тисяч балів.

Це дивовижне число. За чотирнадцять тисяч років від кінця льодовикового періоду до 2000 року нової ери суспільний розвиток побільшав на дев'ятсот балів. За наступні сто років, згідно з рисунком 12.1, він має зрости ще на чотири тисячі балів. Дев'ятсот балів привели нас від печерних розписів Альтаміри до атомної ери, куди приведуть нас наступні чотири тисячі? Мені видається, питання саме в цьому. Ми не зрозуміємо, що буде після Кимерики, якщо спочатку не з'ясуємо, яким буде світ на п'яти тисячах балів.

2000 року економіст Джеремі Рифкін сказав: "Схоже, наш спосіб життя за наступні кілька десятиріч перетвориться фундаментальніше, ніж за попередню тисячу років"[479]. Це видається екстремістичним, але якщо рисунок 12.1 справді окреслює обриси майбутнього, то проекція Рифкіна є серйозною недооцінкою. Згідно з графіком, між 2000 та 2050 роками суспільний розвиток зросте вдвічі більше, ніж за попередні п'ятнадцять тисяч років, а на 2103 рік він знов подвоїться. Яке посміховище з історії!

Саме тут зазнають поразки всі спроби прогнозування, що я обговорював у попередньому розділі. Всі експерти екстраполюють теперішнє на найближче майбутнє, і всі, хоч як це дивно, доходять висновку, що майбутнє буде дуже подібне до теперішнього, але з багатшим Китаєм. Якщо ми натомість піддамо питання тягареві цілої історії, тобто поговоримо з Духом Минулого Різдва, нам доведеться визнати, що наступний сплеск суспільного розвитку буде безпрецедентним.

Підтекст рахунку розвитку в п'ять тисяч балів приголомшує. Якщо заради простоти доведення ми припустимо, що співвідношення внесків чотирьох показників — енергоздобутку, урбанізації, інформаційних технологій та здатности вести війну — у загальному рахунку суспільного розвитку 2103 року буде таким самим, як 2000 року[480], то через сторіччя від сьогодні будуть існувати міста зі 140 мільйонами мешканців (уявіть собі Токіо, Мехіко-Ситі, Нью-Йорк, Сан-Пауло, Мумбай, Делі та Шанхай разом), де пересічна людина буде споживати 1,3 мільйона кілокалорій енергії на добу.

Наочно уявити п'ятиразове збільшення здатности вести війну ще важче. Ми вже тепер маємо досить зброї, аби кілька разів зруйнувати світ, і, замість просто примножувати кількість ядерних боєголовок, бомб та іншої зброї, двадцять перше сторіччя побачить, мабуть, технології, що зроблять зброю двадцятого сторіччя застарілою так само, як виглядає мушкет порівняно з кулеметом. Напевне стане реальністю щось на кшталт "Зоряних війн", антиракетного щита, що його американські науковці розробляли від вісімдесятих років. Воювати замість нас будуть роботи. Кібернетична війна набере загальної ваги. Нанотехнології перетворять звичайні матеріяли на непроникний панцер чи вбивчу зброю. І кожна нова форма нападу буде спричиняти появу ще складніших форм захисту.

Однак найважче збагнути суть змін в інформаційних технологіях. Двадцяте сторіччя привело нас від примітивного радіо та телефонів до інтернету. Цілком можна припустити, що двадцять перше дасть усім у розвинених осередках змогу миттєвого доступу та повного викликання всієї інформації в світі, їхні мізки об'єднуватимуться у мережу подібну — чи вбудовану — до велетенського комп'ютера, з потужністю обчислювання у трильйони разів більшою, ніж сума мізків та машин нашого часу.

Звичайно, все це видається неможливим. Міста зі 140 мільйонами мешканців не можуть функціювати. Світ не має стільки нафти, вугілля, газу та урану, аби забезпечити 1,3 мільйона кілокалорій на добу мільярдам людей. Нано-, кібер- та роботовійни знищили б нас усіх. А якщо об'єднати мізки з машинами, то ми вже не будемо людьми.

І саме це, як на мене, є найважливішим та найтривожнішим висновком з рисунка 12.1.

У цій книжці я зробив два загальних твердження. Перше — що біологія, соціологія та географія разом пояснюють історію суспільного розвитку. Зокрема, біологія спричиняє піднесення розвитку, соціологія окреслює, як саме розвиток більшає (чи не більшає), а географія визначає, де саме розвиток росте (чи спадає) найшвидше. Друге твердження полягало в тім, що географія визначає, де суспільний розвиток росте чи падає, а суспільний розвиток водночас визначає значення географії. Тепер я хочу узагальнити ці міркування. Суспільний розвиток обіцяє (чи погрожує) у двадцять першому сторіччі піднестися так високо, що зможе змінити також і значення біології та соціології. Ми наближаємося до найбільшого в історії порушення тяглости.

Винахідник та футурист Рей Курцвайль вживає терміна "Синґулярність" — "період у майбутньому, коли темп технологічних змін буде таким швидким, а його вплив таким глибоким, ...що видаватиметься, наче технологія розвивається з нескінченною швидкістю"[481]. Однією з засад його доведення є закон Мура, знамените спостереження, що його 1965 року оприлюднив інженер (і майбутній керівник "Інтелу") Ґордон Мур: щороку мініятюризація комп'ютерних чипів приблизно подвоює їхню швидкість і вполовинює їхню ціну. Сорок років тому пересічний велетенський мейнфрейм виконував приблизно сто тисяч операцій за секунду й коштував кілька мільйонів доларів; нині я клацаю по клавішах маленького леп-топа за тисячу доларів, що може впоратися з парою мільярдів операцій за секунду, — маємо вдосконалення співвідношення ціна/функціювання в десять мільйонів разів, тобто подвоювання щопівтора року, майже так, як спрогнозував Мур.

Курцвайль каже, що якщо така тенденція триватиме, то на 2030 рік комп'ютери матимуть достатню потужність, аби працювати з програмами, здатними відтворювати 10 000 трильйонів електричних сигналів, що щосекунди спалахують у 22 мільярдах нейронів всередині черепа людини. До того ж вони матимуть пам'ять, здатну зберігати 10 трильйонів спогадів, що містяться всередині пересічного мозку На той час технологія сканування буде достатньо точною, аби відобразити людський мозок нейрон за нейроном. За словами палких прихильників високих технологій, це означає, що ми зможемо завантажити в машини інформаційний вміст реального людського мозку. Приблизно до 2045 року, вважає Курцвайль, комп'ютери будуть здатні вмістити всі мізки світу й ефективно об'єднати розум на вуглецево-кремнієвій основі у єдину глобальну свідомість. Це буде Синґулярність. Ми перевершимо біологію й зеволюціюємо до нових, об'єднаних істот, що будуть вищі за а sapiens такою самою мірою, як сучасна людина вища за окремі клітини, що сукупно складають її тіло.

Ентузіязм Курцвайля спричиняє клинів не менше, ніж захвату (дехто називає його "екстазом для зануд"[482]), але є шанси на те, що, подібно до всіх попередніх пророків, він помиляється значно частіше, ніж має рацію. Але він цілком правий, коли каже, що "критика через недовіру"[483], тобто просте небажання повірити, що щось таке незвичне може трапитися, не є контраргументом. Як полюбляє казати Нобелівський лавреат хемік Ричард Смолі, "коли науковці кажуть, що щось можливе, вони можуть недооцінити час, що мине, поки це відбудеться. Але коли вони кажуть, що щось неможливе, вони, мабуть, помиляються"[484]. Люди вже роблять перші дитячі кроки до чогось на кшталт Сингулярности, а уряди та військовики сприймають прогноз щодо Сингулярности достатньо серйозно, аби почати планувати відповідні заходи.

Можливо, ми вже бачимо наслідки деяких таких дитячих кроків. У десятому розділі я зазначав, що промислова революція спричинила більше змін у розумінні суті людности, ніж аграрна. У більшості світу краще харчування дає людям змогу жити вдвічі довше й виростати на шість дюймів вище, ніж їхні прапрапрабатьки. Більшість жінок витрачають нині лише невелику частину життя на виношування та виховування дітей, і значно менше дітей, ніж у попередні часи, не доживають до дорослого віку. У найбагатших країнах лікарі здатні творити дива — вони нас омолоджують (2008 року в Сполучених Штатах було виконано п'ять мільйонів ботоксових процедур), контролюють наш настрій (кожен десятий американець вживає антидепресанти, як-от прозак) і виправляють будь-що від хрящів до ерекції (2005 року американські лікарі виписали 17 мільйонів рецептів на віягру, ціяліс та левітру). Гадаю, підстаркуваті імператори античности вважали б ці маленькі пігулки не меншим дивом, ніж будь-що з Курцвайлевої Сингулярности.

Генетичні дослідження двадцять першого сторіччя обіцяють змінити людство ще більше, зокрема виправляти помилки копіювання в наших клітинах і вирощувати нові органи, коли відмовляються працювати ті, що ми дістали від народження. Деякі науковці вважають, що ми наближаємося до "часткового збезсмертнювання": подібно до улюбленої сокири Авраама Лінкольна (що в неї тричі заміняли держака й двічі жало), ми могтимемо оновити будь-яку частину свого тіла й далі жити дуже довго.

І навіщо зупинятися на лагодженні зламаного? Можливо, ви пам'ятаєте телесеріял сімдесятих років Чоловік за шість мільйонів доларів, де на початку пілот на ім'я Стів Остин (його грає Лі Мейджорс) через катастрофу літака втрачає руку, око та обидві ноги. Голос згори каже: "Ми можемо його відбудувати, маємо потрібну технологію"[485], — й Остин швидко з'являється знов, вже як біонічний чоловік, що випереджає автівки, з Ґайґеровим лічильником у передпліччі та зміннофокусним об'єктивом у оці, а з ним ще й біонічна дівчина (Ліндсі Ваґнер).