Розділ «Частина III»

Нові держави мусили по-новому взаємодіяти з сусідами; це створило ще деструктивніші парадокси розвитку уздовж їхніх кордонів. Їм довелося навчитися давати тому раду. Коли вони робили щось неправильно — як це, мабуть, трапилося в Уруку в Месопотамії близько 3100 року до н. е. та в Таосі в Китаї близько 2300 року до н. е. і, напевне, сталося на Заході після 2200 та 1750 років до н. е., — починався занепад і хаос. Кожен занепад збігався з періодом кліматичних змін, що, на мою думку, додавали п'ятого апокаліптичного вершника до чотирьох, що створювали люди.

Піднесення суспільного розвитку спричиняло гірші руйнації та занепад, але воно спричиняло також більшу гнучкість та більшу здатність до відновлювання. Після 1550 року до н. е. західні міста та держави відбилися від катастроф і поширилися на східне узбережжя Середземного моря. Тоді почав грати другий великий географічний контраст між Сходом і Заходом: Схід не мав нічого подібного до цього надзвичайного внутрішнього моря, що забезпечувало дешевий та легкий транспорт. Але, так само як усе інше, Середземномор'я також було парадоксом, що містив у собі і переваги, і виклики. Коли суспільний розвиток наблизився до двадцятьох чотирьох балів, на цьому широко відкритому прикордонні вийшли з-під контролю сили деструкції. Близько 1200 року до н. е. знов прискакав (чи, змішуючи метафори, приплив) апокаліптичний вершник. Західний осередок занепав навіть драматичніше, ніж раніше, й поринув у темну епоху, що тривала кілька сторіч.

Завдяки парадоксові розвитку лідерування в суспільному розвитку, що його географія надала Заходові наприкінці льодовикового періоду, було тривалим, але не зафіксованим. Занепад передбачити неможливо. Інколи кілька різних рішень чи трохи талану можуть відтермінувати, зменшити чи навіть відвернути лихо; наш вибір може створити відмінність. Аби пробитися крізь стелю в двадцять чотири бали, держави мали реорганізуватися та розвинути зовсім новий спосіб бачення світу, що його можна назвати осьовим мисленням першої хвилі. Позаяк близько 1200 року до н. е. мешканці Заходу не спромоглися перебудувати організацію та мислення, їхня перевага в суспільному розвитку над Сходом поменшала, а позаяк в першому тисячолітті до н. е. і західняки, й східняки впоралися з перетвореннями, потрібними під час дальшого зростання розвитку, вони протягом тисячі років рухалися голова до голови.

Західники та східняки однаково створювали держави з більшою централізацією, потім цілком розвинені імперії, а після 200 року до н. е. досягли такого масштабу, що знов почали змінювати значення географії. На Заході Римська імперія встановила контроль над некеровним Середземномор'ям і суспільний розвиток підскочив вище сорока балів. На початок першого сторіччя нової ери він почав тиснути на тверду стелю. Однак водночас піднесення Римської імперії та імперії династії Хань змінило значення величезних просторів, що відокремлювали Схід від Заходу. На обох кінцях Євразії було стільки багатства, що торгівці та кочівники знайшли нові причини зрушити з місця, на спробу сполучили осередки та почали старосвітовий обмін. Контакти посунули західний та східний розвиток ще вище, але спричинили безпрецедентні лиха. Вперше п'ятірка апокаліптичних вершників з'єднала осередки, що почали обмінюватися мікробами так само, як товарами та ідеями. Замість пробити тверду стелю, обидві імперії, Римська та Хань, після 150 року н. е. розпалися.

І Схід, і Захід зісковзнули в нову темну епоху, де осьове мислення другої хвилі (християнство, іслам та нові форми буддизму) заступило давніші ідеї першої хвилі, але в усьому іншому їхній занепад відбувався цілковито по-різному. На Заході германські нападники зламали менш розвинену частину Римської імперії навколо західного Середземномор'я й осередок повернувся до своєї давнішої та розвиненішої серцевинної території навколо східного Середземномор'я. На Сході нападники з внутрішньої Азії зламали давнішу й розвиненішу частину колишньої імперії Хань навколо ріки Хуанхе й осередок повернувся до менш розвинених земель за рікою Янцзи.

Цей географічний контраст створив світ відмінностей. На 450 рік навколо Янцзи почало бурхливо формуватися нове прикордоння рисової агрокультури; на 600 рік Китай був знов об'єднаний. Протягом наступного сторіччя Великий канал, що сполучив Янцзи з Хуанхе, дав Китаєві систему внутрішніх водних шляхів, що грали функційну роль, подібну до Середземного моря в стародавньому Римі. Проте на Заході, де арабські завойовники були достатньо сильними, аби прорватися до старого середземноморського осередку, але недостатньо сильними, аби його змінити, суспільний розвиток далі спадав аж до 700 року.

Близько 541 року східний розвиток перевищив західного (що, поза сумнівом, доводить, що західне панування ніколи не було зафіксованим) і на 1100 рік почав тиснути на тверду стелю. Коли на потреби економічного зростання забракло ресурсів, металісти дісталися викопного палива, винахідники створили нові машини, інтелектуали династії Сун занурилися у справжнє китайське відродження. Проте, так само як Римська імперія за тисячу років до того, китайці часів династії Сун не змогли проламати тверду стелю.

До певної міри події початку другого тисячоліття до нової ери аналогічні тому, що відбувалося на початку першого, але зі зміною ролей Сходу та Заходу. Зростання розвитку спричинило другий старосвітовий обмін і знов вивільнило п'ятьох вершників. Суспільний розвиток в обох осередках впав, але на Сході падання було тривалішим і глибшим. На Заході найбільше постраждав розвиненіший мусульманський серцевинний схід Середземномор'я, і на 1400 рік в західній Європі почав формуватися новий осередок із властивим відродженням.

Ці відокремлені, колись периферійні європейські землі тепер відкрили для себе переваги власної відсталости. Кораблебудування та зброярство, технології, запозичені зі Сходу під час другого старосвітового обміну, дали їм змогу перетворити Атлантичний океан на магістраль, що ще раз змінила значення географії. Прагнучи дістатися багатства Сходу, західні мореплавці розгорнулися віялом і — на свій подив — натрапили на Америки.

Східняки могли б відкрити Америку у п'ятнадцятому сторіччі (дехто вірить, що так і було), але географія завжди сприяла тому, щоб західняки дісталися туди першими. Східняки мали значно більше користи від плавання багатим Індійським океаном, ніж порожнім Тихим, до того ж їм доводилося суходолом пробиватися до степів, що протягом майже двох тисяч років були найбільшою загрозою їхній безпеці.

У сімнадцятому сторіччі експансія осередків змінила значення географії драматичніше, ніж будь-коли раніше. Централізовані імперії з мушкетами та гарматами перекрили внутрішньоазійську степову магістраль, що сполучала Схід із Заходом, поклали край міграції кочівників та ефективно вбили одного з апокаліптичних вершників. В Атлантиці, навпаки, океанічні магістралі, що їх відкрили європейські торгівці, сприяли піднесенню ринків нового типу та порушували цілком нові питання щодо того, як функціював природний світ. На 1700 рік суспільний розвиток знову почав тиснути на тверду стелю, але цього разу, коли був неможливий спільний рейд апокаліптичних вершників, катастрофу затримали достатньо довго, аби західноєвропейські підприємці змогли відповісти на стимули океанічної магістралі й вивільнити величезні запаси енергії вугілля та водяної пари.

Маючи досить часу східняки, можливо, зробили б такі самі відкриття й мали б свою власну промислову революцію, але завдяки географії західнякам це було зробити значно легше. Відтак, позаяк люди (у великих групах) зазвичай однакові, промислова революція на Заході відбулася раніше. Саме завдяки географії Луті опинився в Балморалі, а не Альберт у Пекіні.

Не тому, що захід панує

 и цілком слушно можете запитати, а як щодо людей? Сторінки цієї книжки рясніють великими чоловіками (та жінками), недолугими ідіотами, їхніми ідеями та їхніми неослабними конфліктами. Невже все це ні на що не впливає?

І так, і ні. Ми всі маємо свободу вибору, і я вже багато разів наголошував, що наш вибір змінює світ. Але більшість наших виборів змінюють світ не надто сильно. Звичайно, я міг би прямо зараз вирішити не писати цю книжку далі, полишити роботу й стати мисливцем-збирачем. Звичайно, це створило б відмінність. Я втратив би домівку і, позаяк я майже не розуміюся на полюванні та збиранні харчів, міг би отруїтися чи голодувати. Це сильно зачепило б кількох близьких мені людей і злегка зачепило б дещо більше число людей. Вам, наприклад, довелося б пошукати щось інше до читання. Але в усьому іншому світ ішов би далі. Жодне рішення, що я можу свідомо прийняти, не вплине на те, чи панує Захід.

Звичайно, якби мільйони інших американців також вирішили від дев'ятої до п'ятої виходити й шукати харчів на природі, моє дивне особисте рішення перетворилося б зі схибленої персональної аберації на частину масового (але все одно дивного) руху, що справді створив би відмінність. Є чимало прикладів таких масових рішень. Після Другої світової війни, наприклад, півмільярда жінок вирішили одружуватися раніше, ніж це робили їхні матері, і народжувати більше дітей. Населення різко зросло. Потім, через тридцять років, мільярд їхніх доньок вирішили зробити навпаки й більшання населення уповільнилося. Разом ці їхні вибори змінили перебіг сучасної історії.

Звичайно, це були не просто примхи. Карл Маркс виклав суть справи півтора сторіччя тому. "Чоловіки [та жінки] роблять власну історію, — писав він, — але не просто так, як самі хочуть, не за обставин, що їх самі вибирають"[463]. Жінки двадцятого сторіччя мали такі вагомі підстави вирішити мати більше (а потім менше) дітей, що часто відчували, що насправді взагалі не мають вибору. Так само люди, що десять тисяч років тому вирішили зайнятися землеробством, чи п'ять тисяч років тому пересунутися до міст, чи двісті років тому піти працювати на фабрики, часто мусили відчувати, що реальної альтернативи не було.

Ми всі відчуваємо сильний тиск і мусимо робити вибір, аби пристосуватися до реальності. Ми всі знаємо людей, що ігнорують такі тиски й приймають ексцентричні рішення. Часто ми в захваті від таких радикалів, повстанців та романтиків, але наслідуємо їх рідко. Більшість із нас знають, що передбачним конформістам ведеться краще (під цим я розумію більший доступ до харчів, даху над головою та шлюбних партнерів), ніж Аннам Кареніним. Еволюція добирає згідно з тим, що ми називаємо здоровим глуздом.

Попри це ексцентричний вибір часто має надзвичайні наслідки. Візьмімо Мухаммада, можливо, екстремальний випадок. Цей доволі невиразний арабський торгівець міг би вибрати поміркованість, близько 610 року н. е. списати свою зустріч з архангелом Джібрілом на шлунковий розлад чи якусь іще з тисячі можливих причин. Натомість він вирішив дослухатися до своєї жінки й повірити, що зустріч була реальною. Протягом років видавалося, що Мухаммад піде шляхом більшости пророків, у висміювання, презирство та забуття, натомість він об'єднав арабів. Халіфи, що наслідували його, зруйнували Персію, розбили Візантію й поділили Захід на дві частини.

Всі згодні з тим, що Мухаммад був великим чоловіком. Дуже мало хто мав більший вплив на історію. Але навіть попри це перетворювання західного осередку, що почалися в сьомому сторіччі, не можна приписати лише його темпераментові. Араби винаходили нові версії монотеїзму та формували власні держави в пустелі і до того, як Джібріл відвідав Мухаммада. Візантія та Персія мали величезні проблеми набагато раніше, ніж мусульманські вояки почали перетинати їхні кордони, а Середземномор'я розвалювалося вже від третього сторіччя.